1. Словник української мови в 11 томах

воркотати

ВОРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ВОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Те саме, що воркува́ти 1.

Воркотала горлиця День і ніч, день і ніч (Пісні та романси.., II, 1956, 139);

Воркотіли білі голуби на ганку (Кучер, Чорноморці, 1956, 358).

2. перен. Те саме, що воркува́ти 2.

Марія з чоловіком воркотить, розмовляє (Горд., Вірність, 1943, 62).

3. Те саме, що муркота́ти 1.

Ой кіт буде воркотати (Сл. Гр.).

4. розм. Виявляти своє незадоволення, гнів тощо приглушеною переривчастою мовою; бурчати.

Бігає професор по класі.. і воркоче щось під носом, а далі обертається до нас і кричить: — Додому! (Фр., І, 1955, 244);

— Вона коби лише на вулиці стояти та до всіх парубків зуби шкірити! — воркотів Максим (Кобр., Вибр., 1954, 110).

5. Утворювати одноманітний приглушений звук — рокіт (про воду, машину і т. ін.).

На дні під снігом воркотіла вода (Ле, Мої листи, 1945, 83);

Десь далеко воркотав трактор (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 15).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. воркотати — воркота́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. воркотати — -очу, -очеш, воркотіти, -очу, -отиш, недок. 1》 Те саме, що воркувати 1). 2》 перен. Те саме, що воркувати 2). 3》 Те саме, що муркотати 1). 4》 розм. Виявляти своє незадоволення, гнів тощо приглушеною переривчастою мовою; бурчати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. воркотати — ВОРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, ВОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. Те саме, що воркува́ти 1. Воркотала горлиця День і ніч, день і ніч (з народної пісні); За вікном діловито, заклопотано-любовно квокче квочка, часом вона нахиляє дзьоб до землі... Словник української мови у 20 томах
  4. воркотати — див. говорити; мурчати Словник синонімів Вусика
  5. воркотати — БУРЧА́ТИ розм. (сердито, докучливо і звичайно неголосно висловлювати своє невдоволення), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ) розм. рідше; БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм. (уривчасто, час від часу). — Док. Словник синонімів української мови
  6. воркотати — Воркота́ти, -кочу́, -ко́чеш, -ко́чуть; -кочи́, -чі́ть і воркоті́ти, -кочу́, коти́ш, -котя́ть; -коти́, -ті́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. воркотати — Воркотати, -чу, -тиш гл. Мурлыкать. Ой кіт буде воркотати. Макс. (1849) 58. Словник української мови Грінченка