вправляти

ВПРАВЛЯ́ТИ і (УПРАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВПРА́ВИТИ (УПРА́ВИТИ), влю, виш; мн. впра́влять; док., перех.

1. в що. Вставляти, всувати щось кудись, у що-небудь, закріплюючи.

Ведмідь який, а й то кільце в губу вправляють (Номис, 1864, № 4228);

Одні дівчата витискають гострою машинкою листя та пелюсточки, другі вправляють дроти в те листя (Л. Укр., III, 1952, 491);

Дмитро надів вуздечку, вправив у рот вудила і вивів жеребця з конюшні (Чорн., Потік.., 1956, 289).

◊ Хоч у ра́мці (ря́мця і т. ін.) вправ — гарний, вродливий.

Зате в Степана Семеновича дочки — кожну хоч у рямця вправ! (Мирний, II, 1954, 107).

2. мед. Повертати, вставляти на місце вивихнуті суглоби, переламані кінцівки тощо.

З’ясувавши, що невідомий звихнув праву ногу і ліву руку, гідролог одразу ж почав їх вправляти (Трубл., І, 1955, 397);

— І живий буде твій сусід, і танцюватиме, так добре переламану кістку Людмила Олексіївна вправила, все на місце поставила (Хижняк, Невгамовна, 1961, 178).

◊ Вправля́ти (впра́вити) в гу́мор кого, рідко — викликати в кого-небудь веселий настрій.

Старе угорське вино.. розігріло стару кров і вправило його в.. веселий гумор (Фр., VIII, 1952, 211);

Вправля́ти (впра́вити) мо́зок (ду́шу) кому, фам. — переконувати кого-небудь у неправильності його дій, поведінки.

[Горлов:] Вправ йому мозок, щоб газетярів мені не кривдили (Корн., II, 1955, 11);

[Арсен:] Піти хіба у райпартком, поговорити… Там би йому душу вправили! (Мороз, П’єси, 1959, 268).

ВПРАВЛЯ́ТИ², я́ю, я́єш, недок., перех. Постійною працею, практикою розвивати, вдосконалювати певні риси характеру, навички тощо; тренувати.

Людина вправляє свою вищу нервову діяльність шляхом систематичної.. розумової та фізичної праці (Шк. гігієна, 1954, 53).

ВПРАВЛЯ́ТИ³ див. управля́ти¹.