вулиця

ВУ́ЛИЦЯ, і, ж.

1. Обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння.

А скільки ж у Харкові вулиць, так батечку мій! Довгі та прямі, та є і мощені (Кв.-Осн., II, 1956, 308);

Біля сільради вся вулиця запруджена народом (Головко, II, 1957, 157);

// Два ряди будинків із проїздом, проходом між ними.

Уїжджають вони у саме село Лани, проїхали три вулиці, й дівчина устала з воза (Вовчок, І, 1955, 351);

З піснями дівчата, смугляві, веселі, по Ленінській вулиці йдуть (Сос., Солов. далі, 1957, 29);

// перен. Про мешканців таких будинків.

— Вся вулиця збіглася дивитися на дивовище! (Фр., IV, 1950, 505);

[Роман:] Тепер вже так повелося, що: що вулиця, то й звичай; що хата, то й закон (Кроп., II, 1958, 23);

Дівчата сиділи на колодках.. Колодки були Андріянові — хату нову збирався ставити. А тим часом було де вулиці збиратися (Бурл., О. Вересай, 1959, 167).

Бу́де й на на́шій (мої́й і т. ін.) ву́лиці свя́то див. свя́то;

Викида́ти (ви́кинути) на ву́лицю див. викида́ти;

Дава́ти зеле́ну ву́лицю — пропускати без затримок, поза всякою чергою.

Світло-бежевий "ЗИЛ".. з червоним хрестом на вітровому склі стрілою мчить магістралями міста. Регулювальники дають йому "зелену вулицю" (Веч. Київ, 16.IV 1957, 2);

Деся́тою ву́лицею обмина́ти (обхо́дити) кого — старанно, свідомо уникати зустрічі з ким-небудь.

То було ніколи й не загляне [Параска] в нашу хату, обминає наш двір десятою вулицею (Н.-Лев., II, 1956, 19);

На всю ву́лицю — так, що чути далеко.

Сама усе дивиться на нього [портрет]… а далі як придивилась… як зарегочеться на усю вулицю… (Кв.-Осн., II, 1956, 18);

Не валя́ється на ву́лиці див. валя́тися.

2. Місце надворі, де молодь збирається на гулянку, а також сама гулянка.

На вулиці, на вечорницях, у колядці наша Оксана перед веде (Кв.-Осн., II, 1956, 423);

В українському селі існує цілий ряд традиційних форм [дозвілля],.. як молодіжні вулиці, вечорниці (Нар. тв. та етн., 4, 1964, 20).

Збира́тися (зібра́тися) на ву́лицю — сходитися на гулянку (звичайно увечері).

Он і майдан, де ми на вулицю вбираємося (Мирний, І, 1954, 83).

3. Зовнішнє оточення, яке своєю некультурністю, невихованістю погано впливає на кого-небудь.

— Вулиця на перший погляд, може, і весела, вільна, та це тільки на перший погляд. А насправді вона залишає тяжкі наслідки, хвороби, тюрму (Мик., II, 1957, 489).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вулиця — ву́лиця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. вулиця — (широка) проспект, (з алеями) бульвар, (центральна) артерія, маґістраля; (у США) авеню; (глуха) завулок, провулок, вуличка; ОК. дорога, проїзд; (людське дно) П. голота, чернь, плебс, люмпен, сов. жрґ. шпана. Словник синонімів Караванського
  3. вулиця — -і, ж. 1》 Обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння. || Два ряди будинків із проїздом, проходом між ними. || перен. Про мешканців таких будинків. 2》 Місце надворі, де молодь збирається на гулянку, а також сама гулянка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вулиця — ВУ́ЛИЦЯ (заст. У́ЛИЦЯ), і, ж. 1. Обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння. А скільки ж у Харкові вулиць, так батечку мій! Довгі та прямі, та є і мощені (Г. Словник української мови у 20 томах
  5. вулиця — викида́ти / ви́кинути на ву́лицю кого і без додатка. 1. Позбавляти житла, притулку. Суд відсудив на користь Генріха стару Глущукову хату і шматок поля.. Старого й немічного Северина Глущука Генріх викинув на вулицю (С. Чорнобривець). Фразеологічний словник української мови
  6. вулиця — ГУ́ЛЬБИЩЕ (місце для гулянок, розваг), ГУ́ЛЯ́НКА, ВУ́ЛИЦЯ заст. (у селі); ГРИ́ЩЕ, І́ГРИЩЕ (перев. для ігор). По всьому саду назбудували гульбищ, печер, халабуд і усяких панських витребеньок (О. Словник синонімів української мови
  7. вулиця — Ву́лиця, -ці, -цею; -лиці, -лиць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. вулиця — Розташований у населеному пункті простір між двома рядами забудови, призначений для вільного проїзду і проходу. За роллю і функціональним призначенням поділяються на головні й другорядні, житлові і виробничі, торговельні й ділові. Архітектура і монументальне мистецтво
  9. вулиця — Вулиця, -ці ж. 1) Улица. 2) Мѣсто, гдѣ собираются парни и дѣвушки для пѣнія, игръ, танцевъ. В мене ненька нерідная, мене на вулицю не пускає. Мет. 328. ум. вуличка, вуличенька, вулонька. Тіснії вуличеньки, тіснії. Грин. ІІІ. 471. Словник української мови Грінченка