вулиця

(широка) проспект, (з алеями) бульвар, (центральна) артерія, маґістраля; (у США) авеню; (глуха) завулок, провулок, вуличка; ОК. дорога, проїзд; (людське дно) П. голота, чернь, плебс, люмпен, сов. жрґ. шпана.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вулиця — ву́лиця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. вулиця — -і, ж. 1》 Обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння. || Два ряди будинків із проїздом, проходом між ними. || перен. Про мешканців таких будинків. 2》 Місце надворі, де молодь збирається на гулянку, а також сама гулянка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вулиця — ВУ́ЛИЦЯ (заст. У́ЛИЦЯ), і, ж. 1. Обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння. А скільки ж у Харкові вулиць, так батечку мій! Довгі та прямі, та є і мощені (Г. Словник української мови у 20 томах
  4. вулиця — викида́ти / ви́кинути на ву́лицю кого і без додатка. 1. Позбавляти житла, притулку. Суд відсудив на користь Генріха стару Глущукову хату і шматок поля.. Старого й немічного Северина Глущука Генріх викинув на вулицю (С. Чорнобривець). Фразеологічний словник української мови
  5. вулиця — ГУ́ЛЬБИЩЕ (місце для гулянок, розваг), ГУ́ЛЯ́НКА, ВУ́ЛИЦЯ заст. (у селі); ГРИ́ЩЕ, І́ГРИЩЕ (перев. для ігор). По всьому саду назбудували гульбищ, печер, халабуд і усяких панських витребеньок (О. Словник синонімів української мови
  6. вулиця — Ву́лиця, -ці, -цею; -лиці, -лиць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. вулиця — ВУ́ЛИЦЯ, і, ж. 1. Обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння. А скільки ж у Харкові вулиць, так батечку мій! Довгі та прямі, та є і мощені (Кв.-Осн. Словник української мови в 11 томах
  8. вулиця — Розташований у населеному пункті простір між двома рядами забудови, призначений для вільного проїзду і проходу. За роллю і функціональним призначенням поділяються на головні й другорядні, житлові і виробничі, торговельні й ділові. Архітектура і монументальне мистецтво
  9. вулиця — Вулиця, -ці ж. 1) Улица. 2) Мѣсто, гдѣ собираются парни и дѣвушки для пѣнія, игръ, танцевъ. В мене ненька нерідная, мене на вулицю не пускає. Мет. 328. ум. вуличка, вуличенька, вулонька. Тіснії вуличеньки, тіснії. Грин. ІІІ. 471. Словник української мови Грінченка