вуличний

ВУ́ЛИЧНИЙ, а, е.

1. Прикм. до ву́лиця 1.

Готель, куди я заїхав, дуже чистий, гарний, але неспокійний: вуличний гамір заважав мені спочити (Коцюб., III, 1956, 364);

З невисоких нар чайхани зіскочив на вуличну пилюгу середніх літ дехкан (Ле, Міжгір’я, 1953, 18);

// Який міститься або перебуває на вулиці.

Місячна ніч огортає село, пісні линуть з вуличних репродукторів (Ю. Янов., І, 1958, 620);

// Який відбувається на вулиці.

В політику Калинович не мішався [втручався], до газет не дописував, у вуличних збіговищах.. участі не брав (Фр., VI, 1951, 153);

Вуличні, бої;

// Який відділяє двір від вулиці.

Вітер тихо шелестить у верховіттях високих тополь, що виструнчилися вздовж вуличного муру (Смолич, II, 1958, 47);

// Який веде, виходить на вулицю.

Бочка не заспокоївся. Він зразу ж вийшов із повітчини і, хутенько переставляючи ноги, почимчикував до вуличних воріт (Епік, Тв., 1958, 248);

// Розділений на вулиці (про населений пункт).

У північній зоні [дореволюційної України] переважали вуличні поселення, тобто такі, що складаються з однієї або кількох паралельних вулиць (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 98).

Пра́вила ву́личного ру́ху див. пра́вило.

2. Який проводить на вулиці більшу частину свого життя, не маючи притулку; безпритульний.

Уже рік минув з того пам’ятного літнього ранку, коли Поль — вуличний хлопчисько-газетчик, підставив фотографу презирливу гримаску (Ів.. Таємниця, 1959, 138);

// Який заробляє гроші, виступаючи на вулиці; бродячий.

Худе, бліде обличчя вуличної співачки було одухотворене високим натхненням (Жур., Вечір.., 1958, 255).

Ву́лична жі́нка (ді́вка) — повія.

[Вулична жінка:] А ти злякався? (Л. Укр., II, 1951, 541).

3. перен. Невихований, малокультурний.

— Це в нього напускне, йде воно від вуличного хлоп’ячого хвацтва (Донч., V, 1957, 470).

4. Придуманий ким-небудь; неофіційний (про прізвиська).

В сім’ї "п’яти Столярових" були ще і шостий, і сьомий члени. Але до вуличного прізвиська їх не уводилося, бо це були особи жіночої статі (Смолич, V, 1959, 93).