відганяти

ВІДГАНЯ́ТИ, яю, яєш, рідко ВІДГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ВІДІГНА́ТИ, віджену́, жене́ш; мин. ч. відігна́в, гна́ла, ло; док., перех.

1. Силою або погрозою змушувати когось віддалитися від кого-, чого-небудь.

Од каюка [перевізник] всіх одганяє (Котл., І, 1952, 131);

Вискочило із-за кущів [щеня].. Вдарилась Настя об поли. — Жучок! — кинулася вона його одгонити (Вас., І, 1959, 222);

Вже й стріли всі вийшли, нічим було відганяти татар (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 484);

Вибігли за село, якісь люди стоять. Не питали, а кинулись бити. Били на смерть, куди попало, аж поки не одігнали (Коцюб., II, 1955, 80);

— Вовків недавно відігнали собаки, — жаліється пастух (Донч., І, 1956, 112);

// Переміщати, захопивши що-небудь своєю течією, рухом (про воду, вітер і т. ін.).

— Не дощем, видно, той човен одігнало, бо догори дном плаває, — каже, вертаючись, Карпо (Мирний, І, 1954, 312).

2. перен. Намагатися позбутися чого-небудь (про думки, спогади тощо).

Стадницький одганяє від себе видіння минувшини, люто б’є ногами коня і повертає на шлях (Стельмах, Хліб.., 1959, 51);

Удовенко відганяє від себе осоружний страх (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 35);

Коли йому молодиці радили, щоб ще раз женився, він тілько рукою махав, немов хотів зовсім відігнати від себе сю думку (Фр., II, 1950, 204);

// Позбавляти чого-небудь.

Ранній вітер, тихий і свіжий,.. одганяв дрімоту од очей і навівав милі думки (Н.-Лев., І, 1956, 187);

Зайнявся ранок; кроками своїми Від мене сон легкий він відігнав (Рильськиіі, Братерство, 1950, 62).

3. Гнати куди-небудь (про тварин).

— Мотре!.. видій корову та оджени вівці до череди (Н.-Лев., II, 1956, 282);

— Закидай пшоно, а я піду оджену волів до воловика (Л. Янов., І, 1959, 426).

4. спец. Добувати що-небудь шляхом перегонки.

Відігнати скипидар із смоли.