відчайдушний

ВІДЧАЙДУ́ШНИЙ, а, е.

1. Який нічого не боїться; хоробрий.

Останнім приплив із своїми краянами Федір Андріяка, відчайдушний шибайголова (Гончар, Таврія.., 1957, 13);

[Огнєв:] В голові нашої колони підуть два ескадрони відчайдушних рубак (Корн., II, 1955, 44);

// Пов’язаний із риском; безрозсудно сміливий.

Жінки-в’язні.. не думали, що якась з їхніх товаришок відважиться на відчайдушний крок (Хижняк, Тамара, 1959, 196);

Вона оживала на очах, ніби захоплена якимсь одчайдушним наміром (Гур., Новели, 1951, 126).

2. Який виражає відчай, пройнятий ним.

В таборі фашистів зчинився відчайдушний лемент і переполох (Кучер, Чорноморці, 1956, 133);

— Ніхто мені тепер не допоможе, — вимовила з одчайдушною приреченістю Зінька (Шиян, Баланда, 1957, 248).

3. Граничне напружений.

В завмерлій тиші хати стало чути приглушений гул віддаленого десь на аеродромі відчайдушного.. бою (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 368);

Обидва брати в числі перших видерлись на мури і кинулись у саму гущу бійців, де у відчайдушному герці гренадери врукопаш билися з яничарами (Добр., Очак. розмир, 1965, 166);

// Дуже сильний ступенем свого вияву.

По алеї ідуть, взявшись під руки, Віктор і Людмила. Мовчазні обоє. На обличчі у нього вираз відчайдушної рішучості, а в неї — вираз подиву й нерозуміння (Головко, I, 1957, 477);

В нинішніх умовах як ніколи зростає значення єдності соціалістичних країн. Міжнародна реакція робить одчайдушні спроби порушити цю єдність (Рад. Укр., 22.ІІІ 1957, 1).