вічко

ВІ́ЧКО¹, а, с.

1. Зменш.-пестл. до о́ко.

Кусали [бджоли] її і тим робили часом із любенького личенька не знать що: з одного боку глянь — Маруся: її щічка, її вічко; а з другого боку глянь — якийсь дутик… (Вовчок, І, 1955, 382);

Схиливши голівку набік, він [чижик] жовтеньким вічком вп’явся у Тамару, до якої найбільше звик (Хижняк, Тамара, 1959, 52).

2. Невеличке віконце в чому-небудь для спостереження.

Прийшов з конвоєм уночі до тюрми, крикнув гнівно у вічко дверей: — Катерина Пасій, на допит! (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 150);

Вже й не працює, а все ж біля печі. Гляне у вічко старик (Шпорта, Запоріжці, 1952, 10).

3. Кільце плетива в сітці, у в’язанні і т. ін.

Помогла [Юзя] бабуні набрати на дротики спущені вічка в панчішці (Л. Укр., III, 1952, 659);

Матня невода швидко наближалась до берега. У вічках стриміли щуки, біла риба, лини, оселедці (Десняк, II, 1955, 178).

4. Отвір для бджіл у вулику.

Втихомирені бджоли почали влазити в вічко (Н.-Лев., IV, 1956, 198);

Бджоли живими клубками притишено бриніли біля вічок розпарених вуликів (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 507);

// Взагалі невеличкий отвір у чому-небудь.

Солод звернув увагу, що черевики в бухгалтера зашнуровані через одно вічко (Руд., Вітер.., 1958, 348);

Тепер уже повернув [Преображенський] спокійніше й пішов у супроводі високої, немов протягненої через тісне вічко, людини (Ле, Міжгір’я, 1953, 144).

5. Значок на картах, доміно тощо, який визначає їх вартість у грі.

— Програв, Грицьку! Програв! Потаскаємо тебе за чуприну стільки разів, скільки вічок у тебе на картах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 464).

6. Брунька, яку зрізують для щеплення.

Вічка для окулірування беремо з живців, заготовлених з осені або в кінці зими (Колг. Укр., 4, 1957, 42);

— Підщепі черемхи п’ять років, а вічко щепи ми взяли в чотирирічного дерева. От вона вгорі й дужча (Довж., I, 1958, 476);

// Невеличке заглиблення з брунькою на поверхні бульби картоплі.

На Україні запроваджується метод садіння не цілої картоплі, а тільки вічка (Кучер, Зол. руки, 1948, 113).

ВІ́ЧКО², а, с. Зменш. до ві́ко.

Магера вийняв табакерку з кишені в камізельці, вдарив її двома пальцями спершу по вічку, а потім збоку, відчинив і понюхав усмак (Мак., Вибр., 1954, 206);

Він переніс Лесю на стілець перед роялем, відкрив вічко і зупинився, чекаючи, що буде далі (М. Ол., Леся, 1960, 72)