віщати
ВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., заст.
1. неперех., уроч. Говорити щось значне, важливе.
[Печариця:] Христос.. про братолюбіє віщав (Мирний, V, 1955, 148);
— Чи ти волієш на сцену — з високих котурнів віщати, Чи в героїчних рядках славити війни та кров (Зеров, Вибр., 1966, 343).
2. перех. Віщувати (в 1 знач.), провіщати.
Ласкаво пахли прибережні луки, І півень десь погожий день віщав (Рильський, I, 1956, 242);
Стояв могутній дуб, високий та крислатий. На прощу люд туди щоденно учащав, Бо жив там віщий Крук, на витівки багатий. Майбутнє з висоти він кожному віщав (Год., Заяча математ., 1961, 86).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- віщати — віща́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- віщати — -аю, -аєш, недок., заст. 1》 неперех., уроч. Казати щось значне, важливе. 2》 перех. Віщувати (у 1 знач.), провіщати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- віщати — ВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., заст. 1. уроч. Говорити щось значне, важливе. [Печариця:] Христос .. про братолюбіє віщав (Панас Мирний); – Чи ти волієш на сцену – з високих котурнів віщати, Чи в героїчних рядках славити війни та кров (М. Словник української мови у 20 томах
- віщати — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст. Словник синонімів української мови