голова

ГОЛОВА́, и́,

1. ж. Частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок — вищий відділ центральної нервової системи.

Головою молодою На руку схилилась, До півночі невесела На зорі дивилась Княжна моя (Шевч., II, 1953, 16);

Подивився Давид на їхні ноги червоні, похитав головою й нічого не сказав (Головко, II, 1957, 8);

*Образно. Карпат висока голова Віта безхмарне небо (Мас., Срібна дорога, 1946, 36);

// Одиниця ліку худоби.

Колгоспи, радгоспи і підсобні господарства вже зняли з відгодівлі 5,8 мільйона голів свиней (Рад. Укр., 22.XI 1956, 1);

Розбрелась в степу худоба — Ціла тисяча голів (Нех., Ми живемо.., 1960, 106);

// Велика квітка чи плід на кінці стебла рослини.

На грядках жовтіли здорові голови повняків-гвоздиків, чорніли чорнобривці (Н.-Лев., III, 1956, 21);

З темної зелені виступили важкі голови соняшників (Коз., Нові Потоки, 1948, 157).

∆ Ада́мова голова́ див. ада́мів.

◊ Бра́тися (хапа́тися) за го́лову — удаватися у розпач.

Кассандра хапається за голову і з жахом дивиться у простір (Л. Укр., II, 1951, 261);

— Дядьку Іване, — скрикує дівчина, — врятуйте нас, — вона хапається обома руками за голову, і з-під її долонь вибиваються сльози (Стельмах, II, 1962, 198);

Вбива́ти (вби́ти) в го́лову див. вбива́ти¹;

В голова́х — коло голови, під головою або коло того місця, куди кладуть голову.

Середина куреня.. В глибині ліжко з дровиняк заслано воловою шкурою, в головах сідло (К.-Карий, II, 1960, 267);

Свічка блимала на столику в головах (Коцюб., 1, 1955, 311);

В го́лови (в го́лову) кла́сти (покла́сти, підклада́ти, підкла́сти) що — класти що-небудь під голову або на те місце, куди кладуть голову.

Подушку перебила [Марія] пухкенько — поклала в голову, застелила рядном (Головко, II, 1957, 112);

Видава́ти (ви́дати) [себе́] з голово́ю — ненароком виявляти перед кимсь свою помилку, провину, те, що старанно приховувалося.

— Але це так, між іншим, — і одразу ж самим оцим вступом уже видала [Марина] себе з головою (Головко, І, 1957, 453);

Ви́кинути з голови́ кого, що — не думати, забути про кого-, що-небудь.

— Викиньте все з голови і звіртесь на мене (Досв., Вибр., 1959, 121);

— Плюнь та й з голови викинь. Не варта вона, щоб за неї й думати (Головко, II, 1957, 138);

Ві́шати (пові́сити) го́лову — журитися.

Головне не журися, голови не вішай (Кучер, Трудна любов, 1960, 210);

Всю дорогу був [Яків] такий говіркий та веселий.., а тут ніби води в рот набрав, і брови здвинув, і голову повісив (Вовчок, І, 1955, 70);

Голова́ з ву́хами — нерозторопна людина.

— Голово з вухами! Хоч при людях кажи на мене ти! — сказала Онися, торкнувши його по руці (Н.-Лев., III, 1956, 84);

Голова́ [йде] о́бертом (круго́м); У голові́ па́морочиться — про стан приголомшеності, розгубленості, зв’язаний з численними турботами, справами і т. ін.

Холодно в хатині. Клякнемо — та й годі;.. Голова йде кругом; Чорних думок повно, І стоїш похмурий, Сльози ллєш безмовно (Граб., І, 1959, 204);

[Шалімов:] І без вина голова обертом (Коч., II, 1956, 21);

Голово́ю відповіда́ти (відповісти́, руча́тися, ручи́тися) за кого-що — брати на себе повну відповідальність за кого-, що-небудь.

— Я за кожного, кого ми озброїли, головою ручусь (Мур., Бук. повість, 1959, 214);

Го́лову втопи́ти — зробити або зробитися нещасливим, занапастити когось або себе.

[Кнур:] Рідне дитя запакувала! Голову його втопила! (Мирний, V, 1955, 91);

Го́лову гри́зти (прогри́зти) — докучати кому-небудь кимсь, чимсь, вимагати що-небудь у когось і т. ін.

Жінка було гризе йому голову і уранці і увечері (Кв.-Осн., II, 1956, 229);

Перші глави почну переписувать. Тепер хоч уже ніхто не гризтиме моєї голови! (Л. Укр., V, 1956, 131);

— Гетьте, не лізьте! — скрикне Марина. — Он мені всі голову прогризли вами (Мирний, IV, 1955, 233);

— Я вже татові голову прогризла, щоб і дітям у школі молоко видавали. Без грошей (Кучер, Трудна любов, 1960, 435);

Го́лову закру́чувати (закрути́ти) — позбавляти здатності розумно діяти або ставитися до оточуючого.

[Іван:] Дивлюсь на тебе та й думаю: закрутиш ти комусь так голову, що аж занудить (Вас., III, 1960, 28);

Залива́ти (зали́ти) го́лову див. залива́ти;

Зало́млювати (заломи́ти) го́лову див. зало́млювати;

Го́лову зложи́ти; Голово́ю накла́сти (наложи́ти); Го́лову покла́сти (скла́сти) — загинути.

Було полковник так Лубенський Колись к Полтаві полк веде, Під земляні Полтавські вали (Де шведи голови поклали) (Котл., 1, 1952, 194);

Недарма голови зложили брати мої серед полів, — червоний прапор зазорів, загартувались наші сили, щоб йти у бій на ворогів! (Гонч., Вибр., 1959, 23);

Щось було в його долоні батьківське, лагідне, бо маленька Танька, котрої татко вже рік як наклав в партизанах головою, раптом пустила сльозу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 140);

Го́лову крути́ти див. крути́ти;

Го́лову лама́ти — намагатися зрозуміти що-небудь; вирішувати складне питання.

[2-га дівчина:] Усі дівчата.. згадують тебе та голову ламають — що.. з тобою подіялось (Вас., III, 1960, 44);

Давно, в роки своєї молодості, Гриша-семінарист теж нібито ламав собі голову над олешківською проблемою (Гончар, Таврія.., 1957, 80);

Го́лову моро́чити див. морочити;

Го́лову підво́дити (підвести́, підніма́ти, підня́ти) — відроджуватися, активізуватися.

Вся Таврія в цей час була вже в тривозі.. Підводила голову контрреволюція по містах, нахабніло в степах куркульство (Гончар, II, 1959, 85);

Го́лову прихили́ти де, куди — мати пристановище.

Свою мрію мати куточок над Дніпром, де могла б прихилити свою голову і його сестра Ярина, Шевченко міг висловити тільки в романтичному сні (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 538);

Багатьом борцям і захисникам Батьківщини.., які повернуться після війни до рідних місць, можливо, ніде буде й голову прихилити на ніч (Довж., III, 1960, 204);

Го́лову суши́ти — турбуватися про кого-, що-небудь.

— Вам зовсім не потрібно сушити собі голови, бо про все турбуватиметься Люся (Досв., Вибр., 1959, 37);

Го́лову схиля́ти (схили́ти):

а) (перед ким) підкорятися кому-небудь.

— Хто ж це буде терпіти отаку наругу? Коли ось цей Петро он обома ногами вже в могилі, а й той перед ними [фашистами] шапки не зняв, не схилив голови (Збан., Єдина, 1959, 41);

б) (перед чим, уроч.) віддавати шану чомусь.

Тут [в Аджанті] кожен приїжджий схиляє голову перед талантом великого індійського народу (Минко, Намасте.., 1957, 24);

Дава́ти (да́ти) го́лову на відріз́ (на відруб́ і т. ін.); Дава́ти (да́ти) го́лову обруба́ти — ручатися своїм життям.

[Петро:] Даю голову обрубати, що він не дурно топчеться.. Звісно, йому не любові тії [тієї] треба, — батькові гроші замуляли… (Мирний, V, 1955, 159);

— Чи ви повірили, що справді злодії перед вами?! Та голову на одруб даю, що це чиста провокація (Головко, II, 1957, 158);

Забива́ти (заби́ти) го́лову див. забива́ти;

Заби́ти собі́ в го́лову див. забива́ти;

Забрести́ в го́лову див. забріда́ти;

Захо́дити (зайти́) в го́лову див. захо́дити;

3 голови́ до ніг; 3 ніг до голови́; 3 (від) голови́ до п’ят — повністю, цілком.

Становий здивованим поглядом змірив Семена від голови до п’ят, наче не сподівався такої упертості (Коцюб., І, 1955, 126);

Припровадили мене перед якогось чорношинельника, доповіли йому. Позіхнув ліниво, зміряв поглядом з голови до ніг, буркнув: — У камеру (Збан., Єдина, 1959, 52);

З голово́ю дово́лі (до́сить) — цілком досить.

Якби ти прислав в Одесу мені рублів з 10, то вже було б з головою доволі (Л. Укр., V, 1956, 241);

З голово́ю порина́ти (пори́нути, пірна́ти, пірну́ти) в що — повністю, цілком віддаватися чому-небудь.

Змушений жити в місті, далеко од народу, я часом з головою пірнаю в етнографічні записи (Коцюб., III, 1956, 344);

Він кинувся до сейфа, витяг креслення, розстелив їх на столі, замкнув двері кабінету, сів у крісло й з головою поринув у роботу (Собко, Срібний корабель, 1961, 127);

З хво́рої голови́ на здоро́ву переклада́ти (перекла́сти, вали́ти, зва́лювати, звали́ти і т. ін.) — перекладати або звалювати з винного на невинного;

На голова́х ходи́ти; Тро́хи на голова́х не ходи́ти — чинити безладдя, бешкетувати.

П’яні чоловіки трохи на головах не ходять (Мирний, II, 1954, 193);

На го́лову (на бага́то голів́) ви́ще кого — значно перевершувати кого-небудь у якомусь відношенні (розумовому, культурному і т.ін.).

Тільки щасливим поколінням судилося піднестися на багато голів вище своїх предків, а може й правнуків (Довж., III, 1960, 307);

На свою́ (мою́, твою́ і т. ін.) го́лову — собі (мені, тобі і т. ін.) на шкоду.

— От і дослужилася у людей, от і заробила добра на свою голову! (Мирний, І, 1954, 85);

Прийшла і Христя на зиму додому, на материну голову прийшла (Горд., Заробітчани, 1949, 19);

[І] не в голові́ що — немає інтересу до чого-небудь.

— Домасі і не в голові наше гуляння. Знаю я добре, яка туга прийшла їй до серця (Вовчок, І, 1955, 60);

Не вклада́ється в голові>́ — важко збагнути.

Славці не вкладалося в голові, ща батько її зовсім не такий, яким вималювала в своїй уяві (Чорн., Пісні.., 1958, 77);

Не зноси́ти голови́ див. зно́шувати;

У го́лову бра́ти (взя́ти) — ставити за мету; вирішувати;

У го́лову (у го́лови) [собі́] не бра́ти (не поклада́ти) — не думати, не здогадуватися.

Ніхто тоді з хлопців і в голову не брав, що дівчину ж треба провести додому (Чаб., Тече вода.., 1961, 120);

— Винуватий, товаришу комісар такої-то частини!.. Дозвольте доповісти, —ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Янов., І, 1958, 276);

Хоч кіл (кіло́к) на голові́ теши́ — про неможливість переконати вперту або нетямущу людину.

Хоч кіл на голові, як кажуть, їй [Добрості] теши, Хоч ти візьми її — печи або души, Не зна вона, що то людські переполохи, І не лякається ні од чого нітрохи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 42);

Як упреться [Безбородько], наче стовпець у плоті, нічим не поворушиш, хоч кіл на голові теши… (Стельмах, Правда.., 1961, 138);

Як сніг на го́лову — зненацька, несподівано, раптово.

Вони [матроси] вривалися в німецькі траншеї з усіх боків, падали, як сніг на голову, й трощили все, що потрапляло під руки (Кучер, Голод, 1961, 132);

Чи добре вона зробила, отак, як сніг на голову, з’явившись у цій кімнаті? (Собко, Срібний корабель, 1961, 53).

2. ж. Ця частина тіла людини як орган мислення; мозок.

Мислі в голові важкі вертілись, тьмили світ, мов пил (Фр., XIII, 1954, 36);

В голові роїлося багато різних думок (Гур., Новели, 1951, 70);

// перен. Розум, свідомість.

— Чіпка мій моторний, удатний, золоті в його руки й голова неабияка… (Мирний, II, 1954, 252);

// Розумна людина.

— То дід — голова! Прехороший, прерозумний, про старовину вам розкаже, говіркий який!.. (Барв., Опов.., 1902, 130);

[Xрапко:] Галька от — навпаки; то — голова: у батька вдалася! (Мирний, V, 1955, 122);

// Про людину як носія певних якостей.

— Стара, необачна голово!.. схаменись! Ти б приступив гуляти й там, де добрі люди сумують і плачуть вельми! (Вовчок, І, 1955, 26);

Тож і здавалось молодим головам, що без них там ніяк не наведуть ладу, на тому фронті (Збан., Сеспель, 1961, 98).

◊ Без голови́ — про нерозумну людину;

Без царя́ в голові́ див. цар;

Гаря́ча голова́ — про людину, яка захоплюється чим-небудь; палка, запальна людина.

Найгарячіші голови, яким у печінках сидів їхній ненажерливий односельчанин, подавали голос, щоб виселити стару Коржиху з сином, але громада не згодилась (Добр., Тече річка.., 1961, 153);

Го́лову втрача́ти (втра́тити, губи́ти, згуби́ти, загуби́ти і т. ін.) — втрачати владу над собою, здатність обдумано діяти.

— Не втрачай голови… не втрачай голови.., — говорило щось у ньому (Коцюб., II, 1955, 71);

Вона знає, як я люблю її. Як дурисвіт, як хлопчак, що втратив голову (Кол., На фронті.., 1959, 129);

[Романюк:] Не бійся. Твій тато не з тих, хто голову губить… (Корн., II, 1955, 264);

Я сам голову згубив — скочив на ноги та як гукну на повний голос: «Браво, Манюрка! (Ю. Янов., І, 1958, 258);

З голово́ю — про кмітливу і розумну людину;

Капу́стя́на голова, зневажл. — про людину, яка не має здорового розуму.

— Ой, роби-те! — протягаючи слова, передражнила Лесиха. — Так робите, як той, у кого глиняні руки і капустяна голова (Фр., І, 1955, 60);

Ма́ти го́лову на пле́чах (на в’я́зах) — бути розумним.

Якщо Брахватіста намагається вислизнути із капкана, то й він, комісар Олів’єро, має голову на в’язах (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 150).

3. ч. і ж. Особа, яка керує зборами, засіданням і т. ін.

Голова зборів башмачник Перегуда надав перше слово секретареві парторганізації (Донч., І, 1956, 499);

Максим затуманеними очима глянув на голову засідання (Рибак, Час.., 1960, 732).

4. ч. і ж. Керівник установи, об’єднання, товариства, організації та їх відділів.

Голова сільради довго дзвонив кудись телефоном (Сміл., Сашко, 1957, 81);

На голову колгоспу Івана Сергійовича обрали одноголосно (Шиян, Переможці, 1950, 219);

// У дореволюційній Росії і на Україні — керівник деяких виборних органів.

Багатого голову скинули й обрали за голову [волості] чередника (Н.-Лев., II, 1956, 260);

— Він дума, як голова, то й велика цяця?! (Мирний, II, 1954, 185).

5. ч. і ж. (з великої літери). У складі офіційної назви керівника держави, уряду або вищих державних органів.

7 липня [1962 р.] Голова Президії Верховної Ради СРСР.. прийняв у Кремлі делегацію Державних зборів Угорської Народної Республіки (Рад. Укр.. 8.УІІ 1962, 1).

6. ч. і ж., перен. Основне, головне в чому-небудь.

Риба — вода, ягода — трава, а хліб — всьому голова (Укр.. присл.., 1955, 45);

— Всьому на світі голова-фабрика (Ю. Янов., IV, 1959, 2).

7. ч. і ж., перен. Авторитетна особа; головний у якій-небудь справі.

[Парвус:] Не жінка хаті голова, а чоловік, не їй його судити, не їй за його й ручити… (Л. Укр., II, 1951, 410);

[Князь:] Я князь! Я голова Всіх руських владників! (Фр., IX, 1952, 244).

Сам (сама́) собі́ голова́ — про чию-небудь повну незалежність, самостійність.

— Ніхто тепер до мене не мішайся… Я сама собі голова (Мирний, IV, 1955, 57).

8. ж. Перші ряди, передня частина чого-небудь (колони, загону, групи і т. ін.), що рухається.

Голова колони вже входила в браму (Хижняк, Тамара, 1959, 164).

9. ж. Продукт харчування у вигляді кулі, конуса і т. ін.

— От і почав Хоцінський до мене вчащати; ..шле мені з сахарні по голові сахару, — бачу, чогось годить мені, тупцяє коло мене (Н.-Лев., І, 1956, 125).