1. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»

голова

голова – глава

На позначення частини тіла в літературній мові вживають обидва слова, але останнє сприймається як застаріле і виступає в плані урочистому або іронічному. “Верба сріблиться, наче борода Чи шевелюра на главі пророчій” (Максим Рильський).

Стилістичні труднощі у виборі одного з цих іменників виникають, коли використовують їх у переносному значенні. Як правильно: голова чи глава делегації, уряду, науково-теоретичної школи, сім’ї тощо?

Мовознавець Євгенія Чак у своїх посібниках радить керуватися при цьому двома положеннями. Насамперед слово голова застосовують, щоб означити виборного керівника засідання, зібрання; виборного або призначеного керівника колегіальної установи. Голова (а не глава) зборів, голова виборчої дільниці, голова екзаменаційної комісії. Навпаки, слово глава здебільшого застосовують тоді, коли йдеться не про офіційну керівну посаду, на яку обирають чи призначають, і не про особу, що це місце посідає, а про того, хто стоїть на чолі якогось угруповання, громадського руху, науково-теоретичної школи тощо: глава делегації, глава парламентської опозиції, а також – глава сім’ї.

Цікаво зазначити, що це слово може бути вжите й стосовно офіційної особи, якщо її пост чи посаду називають не повністю: глава держави, але Президент України, глава уряду, але Голова Кабінету Міністрів (офіційна назва керівної посади).

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. голова — Розділ, глава [XX] Що «Німеччина» трохи нерівна по мові, сьому не подивуєтесь, коли Вам скажу, що зачав я її перекладати ще в 1876 році, докінчив переклад 1880, відтак перероблював разів зо два частки, а тепер перед друком усю роботу зробив майже наново. Словник з творів Івана Франка
  2. голова — голова́ 1 іменник жіночого роду частина тіла; орган мислення — перен. * Але: дві, три, чотири голови́ голова́ 2 іменник чоловічого або жіночого роду, істота той, хто керує зборами; керівник організації; авторитетна особа * Але: два, три, чотири голови́ Орфографічний словник української мови
  3. голова — ж. макітра, кумпол, кабак, казанок, довбешка, калган; У ФР. мозок, розум; (хто) розумака; (зборів) г. предсідник, сов. головуючий; (установи) керівник, шеф, р. принципал; (держави) лідер, сов. Словник синонімів Караванського
  4. голова — -и. 1》 ж. Частина тіла людини або тварини, в черепі якої міститься головний мозок. Адамова голова ент. — великий нічний метелик із родини сфінксів. В головах — коло голови, під головою або коло того місця, куди кладуть голову. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. голова — 1. (жінка) головиня, головиха 2. (міста) посадник, (стрижена) гиря, макотиря Словник чужослів Павло Штепа
  6. голова — ГОЛОВА́, и́, 1. ж. Частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок – вищий відділ центральної нервової системи. Головою молодою На руку схилилась, До півночі невесела На зорі дивилась Княжна моя (Т. Словник української мови у 20 томах
  7. голова — голова́: ◊ <�аж> голова́ тріщи́т про стан розумового напруження, пов'язаний із численними нагальними справами (м, ср, ст) ◊ <�аж> за голову схопи́тися про стан сильного здивування, переживання, туги, розпачу (м... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. голова — Без голови й ногам лихо. Без доброго пляну діло не вдасться. Коли голова блудить, то ноги дороги накладають. Бий у голову, а ноги самі впадуть. Від удару в голову тратиться притомність і тіло саме упаде. Знищ голови, проводирів народу, а народ сам упаде. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. голова — син. байда, балабас, балда, гарбуз, дах, диня, кавун, казан, кабіна, каструля, качан, клуня, криша, купол, маклабан, чайник, шарабан, ящик. Словник жарґонної лексики української мови
  10. голова — I балабашка, баняк, гарбуз, гиря (голена голова), голівка, голівонька, головешка, головизна (риб'яча голова), головище ("Упав з дуба комарище, розбив собі головище"), головка, голівонька, головонька, головочка, голомозина, довбеха, довбешка, довбня... Словник синонімів Вусика
  11. голова — аж голова́ загула́, зі сл. уда́ритися. Дуже сильно. Молодиці закрутились серед хати та вдарились лобами так, що аж голови загули (І. Нечуй-Левицький). (аж) дур голови́ бере́ться кому і без додатка. Фразеологічний словник української мови
  12. голова — ГОЛОВА́ (частина тіла), ЛОБ розм., КАЗА́Н ірон., жарт., МАКІ́ТРА ірон., МАКОТИ́РЯ ірон., ДОВБЕ́ШКА зневажл., КУ́МПОЛ зневажл., ГЛАВА́ уроч., заст., ГИ́РЯ діал., зневажл. (Катерина:) Подумаєш, вдарив старого Галушку по голові.. Словник синонімів української мови
  13. голова — Голова́, -ви́; го́лови, голі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. голова — ГОЛОВА́, и́, 1. ж. Частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок — вищий відділ центральної нервової системи. Головою молодою На руку схилилась, До півночі невесела На зорі дивилась Княжна моя (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  15. голова — Голова, -ви ж. 1) Голова. Що голова, то розум. посл. у голову заходити, зайти. а) съ ума сходить, сойти. К. ЧР. 152. Миш в голову зайшла, закім зерно знайшла (такая бѣдность). Ном. № 1506. б) — заходити. Печалиться. Фр. Пр. 52. в) думать, обдумывать. Словник української мови Грінченка