горнути

ГОРНУ́ТИ, горну́, го́рнеш, недок., перех.

1. Згрібати докупи що-небудь сипуче.

Прокіп лежить в калюжі, горне під себе землю однією рукою (Ю. Янов., IV, 1956, 36);

Там, поміж них [дітей], твій син пісок в відерце горне (Сос., Солов. далі, 1957, 137);

// Підбирати що-небудь граблями; гребти.

Христина .. завзято почала горнути висохле, аж крихке сіно (Стельмах, Хліб.., 1959, 569);

*Образно. — Як мені татко дарує срібні п’ятачки, то мамця їх ніколи не забирає, а твоя мати все собі горне (Л. Укр., III, 1952, 643).

◊ Горну́ти лопа́тою гро́ші див. гро́ші.

2. Гребти веслами; веслувати.

Човен ішов назад, дівчина завзято горнула воду і нічого не відповіла [на оклик ] (Коцюба, Перед грозою, 1958, 21);

А Телесик їй: — Чую, чую, матінко, човник верну, човник повертаючи, воду горну — тут я ось, тут! (Тич., І, 1957, 151).

3. Те саме, що пригорта́ти 1.

У перетику ходила По опеньки, Лимаренка полюбила Молоденька. Лимар кичку зашиває, Мене горне, обнімає, Молоденьку (Шевч., II, 1953, 140);

— Відпочинь, дитино, а тоді ще трошки підійдемо. Вже недалеко — ось-ось за оцим горбочком. І ніжно горнула до себе маленьке тільце (Головко, І, 1957, 88);

// перен. Привертати на свій бік, приваблювати до себе.

Одно мені дивно, — чим правдяни горнуть до себе своїх адептів? (Л. Укр., V, 1956, 97);

Люди півночі, обідрані та босі, несли на кашкетах червоні зорі.., горнули до себе робітників (Ю. Янов., І, 1958, 56).

4. діал. Перегортати.

[Xрапко:] Ще пак у цім слові [«апелляционная»], здається, чогось двоє: покой, чи люди? От і забув.. Треба справитись в «Уставі». (Бере книжку й, горнучи листки, шукає) (Мирний, V, 1955, 121).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

горнути

Значення в інших словниках