горнути

ВЕСЛУВА́ТИ (веслами переміщати човен, судно), ГРЕБТИ́, ГОРНУ́ТИ, ГРЕБТИ́СЯ рідше. Вітру в бухті майже не відчувалося, і рибалки веслували, щоб швидше підійти до пристані (М. Трублаїні); Троянці разом прийнялися І стали веслами гребти (І. Котляревський); Човен ішов назад, дівчина завзято горнула воду (Г. Коцюба); Пригнувшись на плотах, шалено гребла піхота. — Гребись, брати, гребись! (О. Гончар).

ЗГРІБА́ТИ (гребучи, збирати докупи, в одне місце), ГРЕБТИ́, ГОРНУ́ТИ, ЗГОРТА́ТИ, ГРОМА́ДИТИ, ЗГРОМА́ДЖУВАТИ, ЗАГРІБА́ТИ, ЗВОЛІКА́ТИ, ЗАГРОМА́ДЖУВАТИ рідко. — Док.: згребти́, згорну́ти, згрома́дити, загребти́, зволокти́, зволочи́ти, загрома́дити. Чоловік у кирзових чоботях, кожушку-безрукавці, в солдатській шапці згрібав граблями в молоденькому садочку сухе бадилля, поруділе вишневе та яблуневе листя (В. Козаченко); Христина.. завзято почала горнути висохле, аж крихке сіно (М. Стельмах); Він вимів кімнату, але сміття згорнув на купу й лишив у однім закутку (О. Кобилянська); Він громадив граблями суху траву коло липи, в'язав її в оберемки і щільно ставив їх до стін (П. Козланюк); Їй не було гірше роботи згромаджувати кістрицю, — мокра, колюча, вона і помаже її всю, і руки поколе, і ноги подряпа (Панас Мирний); Іржаве листя каштанів опало на вигорілу траву, і його не загрібали (В. Кучер); Тільки-но розмінували поле, а вже Катерина та її подруги боронами, граблями зволікали бур'яни, випалювали, очищали поле для тракторів (К. Гордієнко). — Пор. 1. нагорта́ти.

ПЕРЕГОРТА́ТИ (ПЕРЕГО́РТУВАТИ рідше) (аркуші), ПЕРЕВЕРТА́ТИ, ПЕРЕКИДА́ТИ, ГОРТА́ТИ розм., ГОРНУ́ТИ діал. — Док.: перегорну́ти, переверну́ти, переки́нути, погорта́ти. Надя шелестіла сторінками принесеної книги, перегортала їх (Д. Ткач); Почнеш було псавтир (псалтир) перевертати.., Та й об якимсь було почнеш читать Сократі (П. Гулак-Артемовський); Він сидів в свята під гіллястою грушею, дуже рідко перекидаючи товсті й здорові листки "Печерського Патерика" (І. Нечуй-Левицький); Він довго гортав заяложеного розмовника, нарешті відшукав потрібну фразу (В. Кучер); Бере (Храпко) книжку й, горнучи листки, шукає (Панас Мирний).

ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) (із зусиллям, налягаючи, щільно прикладати кого-, що-небудь до когось, чогось), ПРИТУЛЯ́ТИ (ПРИТУ́ЛЮВАТИ рідко), ТУЛИ́ТИ, ПРИГОРТА́ТИ, ГОРНУ́ТИ, ПРИПИРА́ТИ, ПРИПИНА́ТИ, ПРИПЛЮ́ЩУВАТИ, ПРИЧА́ВЛЮВАТИ, ПРИЩУ́ЛЮВАТИ, ПРИТИКА́ТИ розм.; УПИРА́ТИ (ВПИРА́ТИ) (одним кінцем, краєм або до якоїсь опори); ПРИТО́ВКУВАТИ розм. (поштовхами); ПРИГОЛУ́БЛЮВАТИ розм. (до себе, ніжно, пестячи). — Док.: прити́снути, притули́ти, пригорну́ти, припе́рти, припну́ти, приплю́щити, приплю́снути, причави́ти, прищу́лити, приткну́ти, упе́рти (впе́рти), притовкти́, приголу́бити. Він притискав до себе ліктем її руку (Леся Українка); Олександра Олексіївна стоїть розгублена, притискуючи до грудей папку (Я. Баш); Де ти, Мавко, гуцулятко, Немовлятко, янголятко В лісі темному знайшла? Пригорнула, притулила, Груди матері відкрила (О. Олесь); Щоки пашуть, я гіллячка молодих берізок в жменю зберу да притулю, щоб прохололи, огортаю собі шию (Ганна Барвінок); Дівчинка тулила до грудей плямисте цуценя, воно скімлило, як дитина (Л. Первомайський); — Відпочинь, дитино, а тоді ще трошки підійдемо.. І ніжно горнула (мати) до себе маленьке тільце (А. Головко); Він віддихався, уймив палицю в обі руці ціпко, припер долішній кінець до землі та й увалив на неї всю ваготу свого тіла (Лесь Мартович); А як припнеш пужалном віжки, ляжеш уздовж гарби, як каната руками вхопишся та й попливеш... (І. Микитенко); Приплющити до хліба кружальце ковбаси; Незвичне все навколо й якесь грізне, ніби прищулило хлопця до землі (І. Ле); Всі один по другім притикали ухо до смереки, а послухавши довшу або коротшу хвилю, потверджували, що "славно бестія грає" (І. Франко); Упер (Піддубний) в боки здоровенні, порослі ріденьким волоссям кулаки (В. Собко); Воєвода з слугою узялися за зброю, З патронташів дістали набої, Одкусили зубами, притовкли шомполами І насипали пороху вдвоє (С. Голованівський); Я хотів було приголубити хлопчика, але він рішуче відіпхнув мою руку (Ю. Збанацький).

ПРИВЕРТА́ТИ часто зі сл. до себе (якимись діями, словами тощо викликати прихильність, довіру до себе), ПРИХИЛЯ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ (ПРИТЯ́ГУВАТИ), ПРИНА́ДЖУВАТИ, ПРИВА́БЛЮВАТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ВПАДАТИ В ОКО, ПРИГОРТА́ТИ розм., ГОРНУ́ТИ розм., ПІДКУПО́ВУВАТИ (ПІДКУПА́ТИ) розм., ПІДКУПЛЯ́ТИ розм., КУПУВА́ТИ розм., КУПЛЯ́ТИ розм., ОСВО́ЮВАТИ діал. — Док.: приверну́ти, прихили́ти, притягти́ (притягну́ти), прина́дити, прива́бити, примани́ти, впасти в око, пригорну́ти, підкупи́ти, купи́ти, осво́їти. Молодому розповідав (Проценко) брехеньки, точив ляси, старого привертав до себе розсудливою мовою про життя (Панас Мирний); — Давайте людей до себе прихиляти, — перепинив Карпову науку Зінько, — турчатимем їм у вуха, умовлятимем їх (Б. Грінченко); Потягнувся (Гнат) до батьківської руки — вперше поцілував на ній грубо вибиті жили. І це підкупило Супруна (М. Стельмах); Лесі подобалася ця діловитість, підкупляла простота і якийсь ледве вловимий, але, видно, постійний гумор в розмові редактора (М. Олійник); (Євгенія:) Я так боялася, щоб він не пішов до Любовицької... Вона могла б купити його ласкою... (І. Кочерга); Борис почав вільними хвилями ходити до Міхонського. Той зразу мусив освоювати його, добротою і ласкою з'єднати собі його повне довір'я (І. Франко).