горіти

ГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, недок.

1. Піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем, гинути у вогні.

Здалося Кавунові, що горить його двір, палає його клуня (Н.-Лев., II, 1956, 212);

Інтендант.. мовчки показував на Дунай, де горіли плавні (Кучер, Чорноморці, 1956, 38);

*У порівн. Уся та уличка на сонці червоніє, неначе горить (Н.-Лев., III, 1956, 264).

◊ Гори́ть ді́ло (робо́та і т. ін.) в рука́х (під рука́ми) у кого — швидко і успішно робиться що-небудь.

Прийнялись за діло… Одначе робота в руках не горіла, як спершу (Мирний, II, 1954, 176);

— Оце так Гопкало, — аж горить у нього все під руками! Ну й робітник! (Ю. Янов., II, 1958, 508);

Гори́ть земля́ під нога́ми у кого — нестерпні умови, скрутне становище у кого-небудь.

— Ви закінчуєте свою роботу, захистите кандидатську, ..хіба у вас горить земля під ногами? (Рибак, Час.., 1960, 656);

Поляки чули, що земля горить у них під ногами, і робили шалені скоки, що прискорювали катастрофу (Фр., III, 1950, 323);

Народні дружинники борються за зміцнення правопорядку, і там, де вони діють активно, земля горить під ногами у злочинців (Рад. Укр., 5.1 1963, 4);

Не гори́ть — нема причин поспішати.

— Олександре, а ти чому покинув шлях [пост на шляху]?.. — Таке діло, Свириде Яковлевичу,.. — що не втерпів. — Горіло? — Не горіло, але не втерпів [піти на збори] (Стельмах, II, 1962, 14);

— Мені не горить, можна й пізніше, — знизав плечима Гнат (Кучер, Трудна любов, 1960, 269);

— Нам не горить. Встигнемо (Тют., Вир, 1960, 88).

2. Давати або випромінювати світло; світитися.

Вони тепер всі сплять повалом, Уже огні їх не горять (Котл., І, 1952, 222);

Далеко на Дніпрі горів сигнальний ліхтар (Ю. Янов., І, 1958, 96).

3. перен. Бути в жару, відчувати жар (перев. від хвороби).

Голова горить.. і тіло болить (Вовчок, І, 1955, 353);

Олечка горіла, лоб і руки були такими гарячими, що холодні компреси не допомагали (Хижняк, Тамара, 1955, 189).

4. перен. Червоніти від приливу крові; ставати гарячим.

Щоки в неї горіли, в грудях тріпалося прикре почуття несповненого обов’язку… (Коцюб., І, 1955, 314);

Я йшов додому і відчував, як у мене горіли вуха (Чаб., Катюша, 1960, 171).

5. звичайно чим, перен. Пройматися сильним почуттям, пристрасно захоплюватися якоюсь справою, віддаватися чому-небудь.

Я горів бажанням пробитися на широкий шлях театральної творчості (Минуле укр. театру, 1953, 96);

Над цією скринькою людина трудилася, певно, не один тиждень, і не просто майструвала, а горіла натхненням (Вол., Дні.., 1958, 9);

// Виражати сильне почуття, захоплення чимось, напруження думки.

Широке, розрум’янене обличчя Варивона горіло захватом і силою (Стельмах, На.. землі, 1949, 409).

6. Сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами.

На клумбах горіли маки, а ранні левкої тільки що розпускались (Коцюб., II, 1955, 392);

На грудях голови артілі Давида Васильовича Бойка горять дві золоті медалі (Цюпа, Україна.., 1960, 252);

// Блищати (про очі, які виражають сильне почуття, захоплення чимось, напружену думку).

Очі, сірі, сховані в пухкі водянисті мішечки, лукаво мінилися, горіли завзяттям (Збан., Єдина, 1959, 164).

7. Пересихати на стеблі.

Майже заразом з ячменями просилися на збирання і пшениці, горіли гречки (Ле, В снопі.., 1960, 42);

Уже третій тиждень віяв суховій, і молода ярина почала горіти під ним (Панч, В дорозі, 1959, 46).

8. Псуватися, нагріваючись від злежування при доступі кисню; пріти, гнити.

Сіно горить у стіжку.

9. на кому, розм. Швидко зношуватися, рватися.

— Позалатувала [ватянку] трохи.. Але чи надовго.. — Ну, просто горить усе на ньому! (Головко, II, 1957, 576);

Взуття на хлопцях так і горить (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 158).

10. перен., розм. Зазнавати невдачі в якій-небудь справі.

З другого ж спектаклю театр імені Лесі Українки почав горіти (Смолич, Театр.., 1940, 212);

— Я ще трохи посиджу в читалці. Горю на молекулярній фізиці, як атом у реакторі (Собко, Матв. затока, 1962, 298);

// Не виконуватися, не здійснюватися.

[Валя:] Нам просто не щастить!.. У такі дні залишаємось без управляючого і без інженера… План горить… (Мокр., П’єси, 1959, 208);

// фам. Бути виявленим, викритим у чому-небудь.

Вони [вуркагани], звичайно, впіймалися знову.. — Ти партач. Удруге через тебе горю (Мик., II, 1957, 339).