горіти

ГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, недок.

1. Піддаватися дії вогню; знищуватися вогнем, гинути у вогні.

Без підпалу і дрова не горять (прислів'я);

Інтендант .. мовчки показував на Дунай, де горіли плавні (В. Кучер);

Затривожилась біднота, почала палити взятий у маєтку мотлох, закопувала усе, що не могло горіти... (К. Гриб);

* У порівн. Уся та уличка на сонці червоніє, неначе горить (І. Нечуй-Левицький).

2. Давати або випромінювати світло; світитися.

Вони тепер всі сплять повалом, Уже огні їх не горять (І. Котляревський);

Далеко на Дніпрі горів сигнальний ліхтар (Ю. Яновський);

Він лежить на гарячій печі і дивиться, як горить лампада і мерехтять образи під королівськими рушниками (І. Багряний).

3. перен. Бути в жару, відчувати жар (перев. унаслідок хвороби).

Голова горить .. і тіло болить (Марко Вовчок);

Другого ж дня вона занедужала. Стала горіти, все тіло болить (Б. Грінченко);

Олечка горіла, лоб і руки були такими гарячими, що холодні компреси не допомагали (А. Хижняк).

4. перен. Червоніти від приливу крові; ставати гарячим.

Вадимові кров почала горіти на щоках і лобі (В. Винниченко).

5. чим, перен. Пройматися сильним почуттям, пристрасно захоплюватися якоюсь справою, думкою, віддаватися чому-небудь.

Над цією скринькою людина трудилася, певно, не один тиждень, і не просто майструвала, а горіла натхненням (І. Волошин);

Нема глушини для того, хто мислить, хто має чим горіти, хто повсякчас носить у собі невщухаючий внутрішній світ! (О. Гончар);

Я горів бажанням пробитися на широкий шлях театральної творчості (з мемуарної літ.);

// Виражати сильне почуття, захоплення чимось, напруження думки.

Широке, розрум'янене обличчя Варивона горіло захватом і силою (М. Стельмах);

Очі, сірі, сховані в пухкі водянисті мішечки, лукаво мінилися, горіли завзяттям (Ю. Збанацький).

6. Сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими кольорами.

На клумбах горіли маки, а ранні левкої тільки що розпускались (М. Коцюбинський);

На грудях голови артілі Давида Васильовича Бойка горять дві золоті медалі (І. Цюпа);

Червоний місяць аж горить (М. Вінграновський).

7. Пересихати на стеблі.

Дощу не було, жита горіли, худла худоба (В. Підмогильний);

Майже заразом з ячменями просилися на збирання і пшениці, горіли гречки (Іван Ле);

Уже третій тиждень віяв суховій, і молода ярина почала горіти під ним (П. Панч).

8. Псуватися, нагріваючись від злежування при доступі кисню; пріти, гнити.

Сіно горить у стіжку.

9. на кому, розм. Швидко зношуватися, рватися (про одяг, взуття).

– Позалатувала [ватянку] трохи .. Але чи надовго .. – Ну, просто горить усе на ньому! (А. Головко);

Взуття на хлопцях так і горить (П. Автомонов).

10. перен., розм. Зазнавати невдачі в якій-небудь справі, опинятися в скрутному становищі.

З другого ж спектаклю театр .. почав горіти (Ю. Смолич);

– Я ще трохи посиджу в читалці. Горю на молекулярній фізиці, як атом у реакторі (В. Собко);

// Бути під загрозою зриву через запізнення, наближення терміну виконання.

[Валя:] Нам просто не щастить!.. У такі дні залишаємось без управляючого і без інженера... План горить... (Ю. Мокрієв);

Візьміть за правило: вихідні – з сім'єю! Ніяких наднормових проектів, що “горять” (з газ.);

// фам. Бути виявленим, викритим у чому-небудь.

Вони [злодії], звичайно, впіймалися знову .. – Ти партач. Удруге через тебе горю (І. Микитенко).

Гра́ти (виграва́ти, горі́ти, ся́яти і т. ін.) перели́вами див. гра́ти;

Пече́ (гори́ть) ко́ло се́рця (під се́рцем) див. пекти́;

Що́ки [аж] горя́ть (паша́ть) / зайняли́ся (спалахну́ли) див. щока́.

◇ (1) [Аж] гори́ть (кипи́ть) у рука́х (під рука́ми) у кого, у чиїх, під чиїми, перев. зі сл. робота, діло і т. ін. – виконується, здійснюється і т. ін. швидко й успішно.

Сапери моталися все моторніше, робота горіла під їхніми руками (О. Гончар);

Усе він знає, усе кипить в його руках (М. Стельмах);

Тепер усе горіло в його руках. Йому вистачало сил і на лекції, і на біганину по всіляких комітетах, комісіях, зборах (Ю. Бедзик);

[Аж] горя́ть (займа́ються) / загорі́лися (зайняли́ся) ву́ха див. ву́хо;

Гори́ть се́рце (бі́ля се́рця) див. се́рце;

(2) Горі́ти вогне́м (огне́м, по́лум'ям):

а) дуже червоніти (перев. про обличчя).

Річенко увесь піднявся: огнем горіло його обличчя, і на все був тепер спосібний [здатний] (Г. Хоткевич);

Єлька стояла перед ним і відчувала, як полум'ям горить її лице (О. Гончар);

б) мати високу температуру тіла, відчувати жар.

Гена лежав змучений .. від учора ще більше схуд, спав з лиця. Цілу ніч горів вогнем, хоча не чхає і не кашляє (О. Гончар);

Душа́ го́рить див. душа́;

Земля́ гори́ть під нога́ми чиїми, в кого <�Земля́ гори́ть під ким> див. земля́;

І ша́пка не гори́ть див. ша́пка;

Лице́ (обли́ччя) гори́ть ([аж] паши́ть) див. лице́;

(3) Не гори́ть кому і без дод. – хто-небудь не хоче або не має потреби, причин поспішати з чимсь.

– Через тиждень віддам [гроші], не раніше, – сказав Заруба. – Мені не горить, можна й пізніше, – знизав плечима Гнат (В. Кучер);

Борислав, маючи на оці своє, ввесь час липнув: – Коли ж ви рушаєте? Сього ж дня? – Не горить, – сміявся косацький отаман. – Нам аби завтра бути в Луговиках (І. Білик);

– Нам не горить. Встигнемо (Григорій Тютюнник);

(4) Не горі́ти і не кури́тися до чого – бути байдужим до чого-небудь.

Одне слово, до науки не горів і не курився (Ю. Шовкопляс);

О́чі горя́ть (пала́ють) див. о́ко¹;

Се́рце (душа́) пала́є (палахти́ть) див. се́рце;

(5) Хай (неха́й) [ясни́м вогне́м (по́лум'ям)] гори́ть / згори́ть (загори́ться) <�Щоб ясни́м вогне́м (по́лум'ям) горі́в / згорі́в> – уживається для вираження сильного незадоволення, роздратування, досади з якого-небудь приводу.

– Скільки перевернув [Карпець] скиб цьому чортовому Созоненку, щоб він ясним огнем горів, і тут на дурничку він вихитрував! (М. Стельмах);

Днів через два посилають мене до неї ще з подарунком, з запаскою. ”Хай, – кажу, – вона загориться!” – та й одмігся (Ганна Барвінок);

– Чуєш, матросе, – тихо сказав Альоша, – хай він згорить, самий Пувичка (І. Микитенко).