1. Словник української мови в 11 томах

градоначальник

ГРАДОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч. У дореволюційній Росії — службова особа, яка на правах губернатора стояла на чолі великого міста, виділеного з губернського підпорядкування.

Про людей вищого стану, як столоначальники, градоначальники і всяких справ начальники, писати непрактично, бо вони й самі пишуть (Сам., II, 1958, 259);

Недавнечко ж покликали Самійла Яшного до градоначальника з списками (Бурл., О. Вересай, 1959, 69).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. градоначальник — градонача́льник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. градоначальник — -а, ч. У дореволюційній Росії – службова особа, яка на правах губернатора стояла на чолі великого міста, що не підпорядковувалося керівникові губернії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. градоначальник — Посадник, див. мер, бургомістр Словник чужослів Павло Штепа
  4. градоначальник — ГРАДОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч. 1. іст. У дореволюційній Росії – службова особа, яка на правах губернатора стояла на чолі великого міста, виділеного з губернського підпорядкування. Словник української мови у 20 томах