градоначальник

ГРАДОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч.

1. іст. У дореволюційній Росії – службова особа, яка на правах губернатора стояла на чолі великого міста, виділеного з губернського підпорядкування.

Про людей вищого стану, як столоначальники, градоначальники і всяких справ начальники, писати непрактично, бо вони й самі пишуть (В. Самійленко);

Недавнечко ж покликали Самійла Яшного до градоначальника з списками (Ф. Бурлака);

Начальник жандармерії благав градоначальника дозволити пустити в хід зброю (М. Циба).

2. розм. Посадова особа, яка керує містом; мер.

Глава облдержадміністрації закликав градоначальників розібратися з реалізацією овочів на ринках, де необхідно – знизити збори (з газ.).