громадський

ГРОМА́ДСЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до грома́да¹ 1, 3.

Піднявся шум та гам, яким звичайно кінчаються усі громадські збори (Н.-Лев., III, 1956, 10).

2. Який виникає, відбувається в суспільстві або стосується суспільства, зв’язаний з ним; суспільний.

Уперед до завзятого бою За громадські та власні права (Граб., І, 1959, 394);

Були в них якісь спільні громадські справи на селищі (Шовк., Інженери, 1956, 67);

Громадський обов’язок; Громадські інтереси; Громадський порядок.

Грома́дська ду́мка див. ду́мка.

3. Належний усій громаді, усьому суспільству; колективний.

Нехай уже, як господар умре і хата його піде на громадську власність, тоді нехай уже йдуть і цінують все (Л. Укр., V, 1956, 99);

Значних успіхів досягли трудівники соціалістичних ланів у розвитку громадського тваринництва (Колг. Укр., 11, 1958, 2);

// Признач. для загального користування.

Він навіть анекдоти якісь почав оповідати, щось таке, лиш йому самому зрозуміле: про писареву кобилу та громадський вигін (Хотк., І, 1966, 126);

Для нормальної роботи машин у дві зміни треба організувати громадське харчування людей в полі (Рад. Укр., 7. VII 1956,1);

// В якому бере участь весь колектив.

Радянські господарства, комуни, громадський обробіток землі та інші види товариського землекористування є найкращі засоби для досягнення соціалізму в землеробстві (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 35).

4. Який добровільно обслуговує різні сторони життя колективу.

Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді — самодіяльна громадська організація молоді, активний помічник і резерв партії (Статут КПРС, 1961, 26);

Останнім часом партійні комітети почали створювати громадські комісії по впровадженню нової техніки, по якості продукції тощо (Рад. Укр., 5.1 1962, 2);

Громадський контроль; Громадський інспектор; Громадське доручення.

5. рідко. Який любить товариство, компанію; товариський, компанійський.

Усі його в нас любили; балакливий був чоловік, веселий, громадський (Вовчок, VI, 1956, 217).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. громадський — -а, -е. 1》 Прикм. до громада I 1), 3). 2》 Який виникає, відбувається в суспільстві або стосується суспільства, пов'язаний із ним; суспільний. Громадський обов'язок. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. громадський — Грома́дський, -ка, -ке Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. громадський — Громадський, громадянський, цивільний Прикметник громадський, що походить від іменника громада, означає «належний до певного колективу людей»: «Громадських людей кликали цінувати» (Марко Вовчок); «Тут кінчалося місто і далі лежав уже громадський вигін... «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  4. громадський — ГРОМА́ДСЬКИЙ (признач. для колективного користування, відвідування), ПУБЛІ́ЧНИЙ. (Чоловік:) Шановний пане! Може ваша ласка до збору в дім громадський завітати, щоб з ділом завершити (Леся Українка)... Словник синонімів української мови
  5. громадський — (призначений для всіх) публічний. Словник синонімів Полюги
  6. громадський — Громадський начальник: начальник сільської громади [IV] Словник з творів Івана Франка
  7. громадський — Суспільний; (дім) колективний, спільний, загальний, народній, (- читальню) публічний; (ревізор) добровільний; Р. товариський, компанійський. Словник синонімів Караванського
  8. громадський — див. спільний Словник синонімів Вусика
  9. громадський — грома́дський прикметник громадськи́й прикметник Орфографічний словник української мови
  10. громадський — Громадський, -а, -е Принадлежащій, относящійся къ міру, общественный, мірской. Громадських людей кликали цінувати. МВ. ІІ. 203. Громадська Громадська справа. Громадський суд. О. 1861. X. 55. муж громадський. Словник української мови Грінченка