гіркий

ГІРКИ́Й, а́, е́.

1. Який має своєрідний їдкий, різкий смак (напр.: хіна, гірчиця); протилежне солодкий.

Знаєте полинь, діточки? Гіркий, гіркий, гіркий такий дуже! (Вовчок, І, 1955, 336);

З гвинтового отвору гірким перегаром ударив дим (Стельмах, На.. землі, 1949, 25);

По росі на травинці, по якихось своїх таємничих прикметах вгадав [Оленчук], де солодка проб’ється вода, де гірка (Гончар, Таврія.., 1957, 350).

2. у знач. ім. гірка́, ко́ї. Горілка.

— Коли 6, — каже, — умер я в Трої, Уже б не пив сеї гіркої І марно так не волочивсь (Котл., І, 1952, 70);

Для годиться Данило та Антон випили по чарці руської гіркої і розгомонілися (Чорн., Потік.., 1956, 373).

3. перен. Сповнений горя, біди; тяжкий.

[Омелян:] Гірке моє вчителювання (Фр., IX, 1952, 178);

Оксана почала розповідати про своє гірке вдовине життя з малими дітьми (Вас., II, 1959, 207);

// Який завдає горя, болю, гіркоти; дошкульний, вразливий.

[Настя:] Ой, яке ж ти гірке слово промовив! Як ти знов уразив серце, неначе врізав його гострим ножем (Н.-Лев., II, 1956, 441);

Почула вона серцем гіркую правду (Вас., І, 1959, 132);

І почав розповідати [юнак] — про своє велике горе, про гірку несправедливість (Тич., II, 1957, 19);

Багато ще гірких, але справедливих слів почули Галина й Олег від Василя Васильовича (Донч., II, 1956, 491);

// Викликаний горем, прикрістю; який виражає горе, страждання.

За гіркими слізьми світу не вздріла [Ївга], не бачила, куди їй і вийти! (Кв.-Осн., II, 1956, 285);

Михайло хоч сміявся, Та гірким сміхом (Фр., X, 1954,.173);

Коло губів Каргата з’явилась гірка зморшка (Шовк., Інженери, 1935, 188).

4. перен., заст. Який зазнав горя, біди.

І бачить він, що се вбога і гірка дівчина: ..спідниця на ній вицвіла і уся в латках (Вовчок, І, 1955, 350);

Яке йому там життя буде — можна вгадати: то буде життя сиротини, гіркого сиротини. (Коцюб., 1,1955,440);

// у знач. ім. гірки́й, ко́го, ч.; гірка́, ко́ї, ж. Уживається у знач. гіркі сльози, горе і т. д.

Мотря плакала гіркими, а прохати Івана не посміла (Мирний, II, 1954, 114);

Заплакала [молодиця], пішла шляхом, В Броварях спочила, Та синові за гіркого Медяник купила (Шевч., І, 1951, 38);

Ковтнуть гіркого у житті прийшлось маленькій їй (Гонч., Вибр., 1959, 327).

◊ Пи́ти (ви́пити, куштува́ти, скуштува́ти і т. ін. гірку>́ [ча́шу] (гірко́ї) — страждати, зазнавати багато горя, негод.

Остапові першому довелося випити гірку чашу (Довж., І, 1958, 271);

Ох!Випила й я за свій вік гірку, та ще й повну!.. (Мирний, II, 1954, 251);

[Ганна:] Хто з жінок не бідкається? Хіба і я не пила гіркої? Випила, випила до денця! (Кроп., II, 1958, 37);

Не раз і Горпині доводилося коштувати [куштувати] гіркої від матері або від брата (Фр., І, 1955, 59);

Гірка́ ча́ша — велике горе, страждання.

[Ганна Андріївна (дочці):] Не минула і тебе ця гірка чаша… Тепер ти полонянка; взяли тебе у ясир… (Мокр., П’єси, 1959, 180);

Гірки́й до́свід — важке випробування.

З гіркого досвіду вона знала, що шепіт чоловіка нічого доброго не віщує (Стельмах, На.. землі, 1949, 279);

Гірки́й п’яни́ця (п’яни́ченька і т. ін.) — той, хто багато п’є, пиячить.

Писар, здається, нічого собі, добродушний дідок, п’яниченька тільки гіркий: ніс червоний, як буряк (Вас., IV, 1950, 20);

Та що вже звикли хлопці і до «субіток» і до суворих звичаїв шкільного життя, але такого гіркого п’яниці, як новий дяк, і вони не витримали (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 30).