1. Словник української мови в 11 томах

двобійник

ДВОБІ́ЙНИК, а, ч. Учасник двобою (у 1 знач.).

Уклонившись двобійникам, Філіпп, не мовлячи й слова, простяг владиці.. рембрандтівський образок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 255);

Плащі двобійники зняли І пістолети підняли (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 154).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. двобійник — двобі́йник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. двобійник — -а, ч. Учасник двобою (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови