двійник
ДВІЙНИ́К, а́, ч.
1. Особа, що має повну зовнішню схожість з іншою.
Потім пригадала [Ліза], що Віра аж ніяк не вродливіша за неї, бо була її абсолютним двійником, і засміялася (Руд., Вітер.., 1958,128);
*У порівн. У світлиці в тишині давня картка на стіні: батько з дідом Яковом, мов двійник — однаковим (Голов., Поезії, 1955, 157);
// Друга половина при уявному роздвоєнні особи.
— Як се ти кажеш, що ти Мирон, — заговорив я.. — коли я Мирон! — Ти? — відповів мій двійник коротко (Фр., II, 1950, 64);
Справжній Іван стоїть в кутку.. А той другий, його двійник, стоїть перед судом кардиналів (Кол., Терен.., 1959, 80).
2. перен. Ідейно і духовно споріднений.
Буржуазні націоналісти та їх двійники — безрідні космополіти прагнули змалювати П. Мирного відірваним від народу (Вісник АН, 5, 1949, 15).
3. тільки мн. Спарені предмети.
Знаходимо також різні глеки і глечики, .. двійники — два невеличкі спарені глечики (Гуцульська кераміка, 1956, 48).
Значення в інших словниках
- двійник — двійни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- двійник — -а, ч. 1》 Особа, що має повну зовнішню схожість з іншою. || Друга половина за уявного роздвоєння особи. 2》 перен. Ідейно і духовно споріднений. 3》 тільки мн. Спарені предмети. || мисл. Те саме, що б'юксфлінт. Великий тлумачний словник сучасної мови
- двійник — див. схожий Словник синонімів Вусика
- двійник — ПОДО́БА (щось схоже на кого-, що-небудь; те, що нагадує собою когось, щось), ПОДОБИ́ЗНА, О́БРАЗ, КО́ПІЯ, ДУБЛІКА́Т, ДВІЙНИ́К (дуже схоже); НА́ТЯК (те, що нагадує собою когось, щось). Словник синонімів української мови
- двійник — Двійник, -ка м. У сусальщиковъ и золотильщиковъ по дереву: листки позолоченнаго серебра. --------------- Двійник, -ка м. Сортъ миски около семи вершковъ въ діаметрѣ. Вас. 181. Словник української мови Грінченка