димовий
ДИМОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до дим 1.
Ковбаси можна коптити у димовій трубі печі (Укр. страви, 1957, 76);
Між високими вербами було видно два високі димові стовпи (Н.-Лев., II, 1956, 88);
Живий Донбас встає у клекоті роботи, І Криворіжжя знов у хмарі димовій (Дмит., Вітчизна, 1948, 65);
// Здатний утворювати густий дим.
Забезпечимо вивезення і розкидання в садах і виноградниках димових матеріалів для боротьби з весняними заморозками (Рад. Укр., 16.1 1954, 2);
// у знач. ім. димове́, во́го, с. Те саме, що поди́мне.
Сива жінка на майдані плаче, Бо беруть димове й поволяче (Мал., Звенигора, 1955, 299).
2. перен. Те саме, що га́зовий².
— Я приїду [до батьків] пишно та красно, а ти ще краще, — сивою паровицею (бо там усе сиві воли..), у намітках димових, із любим чоловіком (Вовчок, І, 1955, 62).
Значення в інших словниках
- димовий — димови́й прикметник Орфографічний словник української мови
- димовий — -а, -е. 1》 Прикм. до дим 1). || Здатний утворювати густий дим. || у знач. ім. димове, -вого, с. Те саме, що подимне. 2》 перен. Те саме, що газовий II. Великий тлумачний словник сучасної мови
- димовий — ПОДИ́МНЕ (у давній Русі та феодальній Україні — подать, яку нараховували залежно від кількості печей і димарів у господарстві), ДИМОВЕ́, ДИМ, ПОДИ́МЩИНА. (Петро:) Весною загадали (гайдуки) платить подимне (І. Словник синонімів української мови
- димовий — Димовий, -а, -е 1) Дымовой. Що се, що серед пустині стовпом димовим знялося? К. МБ. ІІІ. 254. 2) Сдѣланный изъ дими. Що я приїду пишно та красно, а ти ще краще — сивою паровицею у намітках димових. МВ. І. 89. Словник української мови Грінченка