1. Словник української мови в 11 томах

димовище

ДИМО́ВИЩЕ, а, с. Збільш. до дим 1.

Останній рів димовищем пропах, Останню гільзу кинула гармата (Мал., Звенигора, 1959, 319);

Над донським степом у сірому димовищі битви стояло червоне сонце (Цюпа, Назустріч.., 1958, 233).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. димовище — димо́вище іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. димовище — I дим`овище-а, с. Збільш. до дим 1). II димов`ище-а, с., заст. Згарище, пожарина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. димовище — Димовище, -ща с. Пожарище, пепелище. Словник української мови Грінченка