1. Словник української мови в 11 томах

доброзичливець

ДОБРОЗИ́ЧЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто бажає, зичить людям добра, співчутливо, прихильно ставиться до кого-небудь.

Білогруд в душі був мрійником і доброзичливцем (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 8);

Йому стало шкода свого колишнього доброзичливця, шкода, що в нього все так погано склалось (Гур., Життя.., 1954, 287).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. доброзичливець — добрози́чли́вець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. доброзичливець — (чий) прихильник, симпатик, с. добрий геній чий. Словник синонімів Караванського
  3. доброзичливець — -вця, ч. Той, хто бажає, зичить людям добра, співчутливо, прихильно ставиться до кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. доброзичливець — див. Добрий Словник синонімів Вусика