дідуган
ДІДУГА́Н, а, ч. Збільш. до дід 2.
— А се сліпенький дід (хазяйка показала на столітнього дідугана, що сидів на покуті, схиливши бідолашну свою голову на груди) (Стор., І, 1957, 79);
Вийшов і сам хазяїн. Здоровенний вусатий дідуган (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 104);
*Образно. — Здрастуй, Києве! Здрастуй, тисячолітній дідугане! (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 104);
*У порівн. Ось дуб.. Один, немов старий-старий дідуган, стоїть він серед поля і до чогось пильно прислухається (Збан., Єдина, 1959, 7).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дідуган — дідуга́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- дідуган — див. дідуга. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дідуган — див. дід Словник синонімів Вусика
- дідуган — Дідуга, -ги, дідуган, -на м. ув. отъ дід. Ой ти — старий дідуга, ізігнувся як дуга. н. п. Старий уже був дуже дідуган той Грива. К. Орися. (ЗОЮР. II. 201). Зустрічає по дорозі діда. Такий сивий дідуган, а борода зовсім біла аж до пояса. Рудч. Ск. II. 79. Словник української мови Грінченка