жало

ЖА́ЛО́, жа́ла́, с. Гостра частина органа захисту або нападу деяких комах, якою вони жалять.

У жалячих комах (бджоли, оси та ін.) яйцеклад перетворений у жало (Захист рослин.., 1952, 19);

Одна бджола вдарилась в його щоку і впустила жало (Н.-Лев., III, 1956, 23);

*У порівн. Нехай приставляють до горла обточені вістря, мов жала (Мал., І, 1956, 393).

2. Хоботок деяких комах (комара, овода і т. ін.), яким вони колють і всмоктують кров.

*Образно. Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала (Коцюб., II, 1955, 229).

3. Роздвоєний на кінчику язик змії, яким вона, як помилково вважається, жалить.

І вловив [Назрулла] рогачиком-палицею найбільшу гадюку, що поривалася до нього, грозячи довгим роздвоєним чорним жалом-язиком (Ле, Хмельницький, І, 1957, 421);

*У порівн. Мовчить [Свиридович], щоб коли-небудь кинути йому [Сагайдачному] у вічі насмішку, жагучу й отрутну, як жало гадюки?! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 148).

4. чого, перен. Про щось дошкульне, різке.

Уздрівши Низ труп Евріала, Од ярості осатанів; Всіх злостей випустивши жала, К Волсенту просто полетів (Котл., І, 1952, 229);

В його словах Стадницький вчуває не тільки жало насмішки, але і якусь зверхність (Стельмах, Хліб.., 1959, 41).

5. Гострий кінець інструмента, зброї і т. ін., який коле, ріже тощо; лезо.

Павлов узяв рубанка, глянув одним примруженим оком на жало, наскільки воно виходило назовні, підстукав молоточком і став до верстата (Ю. Янов., II, 1958, 441);

Там уже кинулись на допомогу нашим [козакам] і косарі на лузі, сторч переставляючи жала кіс на косовищах [кіссях] (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 384).