жалібниця

ЖАЛІБНИ́ЦЯ, і, ж,

1. заст. Жін. до жалібни́к.

Приходили раз по раз люди одвідати нас, а найбільш тих молодиць-жалібниць убігало, що вони було в нас і нащебечуться і наплачуться (Вовчок, І, 1955, 232);

[Зінька:] Жалібниць багато, та допомоги ані гич! (Кроп., II, 1958, 20);

Боровик посміхнувся до дружини. — Ти в мене жалібниця. Турбуєшся за людину (Збан., Переджнив’я, 1955, 64);

*Образно. А ліра голосить, квилить жалібниця, — «Сирітки» сліпець починає (Л. Укр., І, 1951, 345);

// фольк. Епітет люблячої матері, сестри, взагалі співчутливої жінки.

Журився дуже батько Грицьків, матері ж жалібниці у його не було, так як і в Настусі (Барв., Опов.., 1902, 453);

— Ой, летіть, синиці, Де рідні сестриці, Нехай мене одвідають Мої жалібниці! (Укр.. лір. пісні, 1958, 423);

*У порівн. Чорніє здалеку свіжа могила, а над нею похилились білі берези, мов сестри-жалібниці над братовою могилою… (Коцюб., І, 1955, 182).

2. заст. Медсестра.

На гімназіальному дворі стояли кухні, сновигали санітари, жалібниці, лікарі (Кач., II, 1958, 57);

Сестри-жалібниці — дружини робітників. Одна з них пише листа біля ліжка пораненого (Довж., І, 1958, 55).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жалібниця — жалібни́ця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. жалібниця — -і, ж. 1》 заст. Жін. до жалібник. || фольк. Епітет люблячої матері, сестри, взагалі співчутливої жінки. 2》 заст. Медична сестра. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. жалібниця — ГОЛОСІ́ЛЬНИЦЯ заст. (жінка, яка голосить над небіжчиком), ТУЖІ́ЛЬНИЦЯ заст., ЖАЛІБНИ́ЦЯ заст., ПЛА́КАЛЬНИЦЯ заст., ПЛА́ЧНИЦЯ заст., ПЛА́ЧКА діал. Караїмка схопилася за своє синьо-чорне волосся і завила, як голосільниця на похороні (З. Словник синонімів української мови
  4. жалібниця — Жалібни́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)