живіт

ЖИВІ́Т, вота́, ч.

1. Частина тіла людини і тварини, в якій містяться шлунок, кишечник, печінка і т. ін.

Гафійка чухала їм [свиням] животи, такі рожеві, повні (Коцюб., II, 1955, 51);

Колись гарний, з палкими очима молодий хлопець дивився тепер хитро, ходив з закругленим животом і усміхався (Кобр., Вибр., 1954, 40);

// Про шлунок, кишечник.

Заболіла головонька, Заболів живіт, Упав чумак коло воза (Шевч., II, 1953, 127);

У животі в матушки Раїси приємно бурчало від ситої м’ясної вечері (Донч., III, 1956, 23);

// Протилежна від спини частина людського тіла.

Не влежить [відьма] довго, бо тільки і можна животом лежати (Кв.-Осн., II, 1956, 188);

Він повз на животі, стогнучи й ойкаючи (Донч., III, 1956, 142).

◊ Бра́ти (взя́ти) за живі́т, безос.: а) боліти в животі від голоду.

Вже йому дуже брало за живіт і печінки під серце підступали, бо не обідав [сотник] і досі (Кв.-Осн., II, 1956,185);

б) кого-небудь щось сильно хвилює, глибоко вражає.

Слізьми троянці облилися, Енея за живіт бере (Котл., І, 1952, 68);

Від ре́готу (смі́ху) бра́тися (взя́тися) за живі́т; [Реготі́ти (смія́тися)] — аж за живі́т (животи́) бра́тися (взя́тися) — дуже сміятися.

Так он біда: куди він не поткнеться — Усяк від реготу береться за живіт (Гл., Вибр., 1957, 62);

Іноді було насмішить [дід] бесіду, аж за животи беруться (Мирний, II, 1954, 115);

Живі́т присо́х до спи́ни (до хребта́) — хто-небудь дуже голодний або дуже худий.

— Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться… (Коцюб., II, 1955, 17);

— А чи не розжився б я у вас на шматочок хліба? Вже живіт до хребта присох… (Збан., Єдина, 1959, 55);

Живі́т як бу́бон — твердий живіт від переповнення шлунка.

А вишень, а груш солодких було як наїсися — цілий день живіт як бубон (Довж., II, 1959, 10);

Крича́ти (репетува́ти) [як] на живі́т — сильно кричати, репетувати.

Осатаніла вража баба І крикнула як на живіт (Котл., І, 1952, 182);

Житці виходили подивитися, хто там так на живіт репетує (Мирний, IV, 1955, 82);

Ма́ти бо́га в животі́, ірон. — мати совість, робити по совісті.

— Бога в животі не мають [пани], серця не мають! Дитина недужа, вмирає, а ти, мати, на роботу іди?! (Мирний, І, 1954, 302);

Тягти́ за живі́т, безос. —дуже хотіти їсти.

Він не їв цілий день. Його тягло за живіт (Н.-Лев., II, 1956, 300);

Тьо́хнуло (похоло́нуло) в животі́, безос. — кого-небудь раптово охопило почуття страху.

Як уздрів його Трохим, так і руки, і ноги опустилися, і у животі похолонуло (Кв.-Осн., II, 1956, 408).

2. заст. Життя.

Його сивуха запалила І живота укоротила, І він, як муха в зиму, зслиз (Котл., І, 1952, 90);

Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем, і галас ущух. — Клянуся живіт свій покласти за князя Данила (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 26).

За живота́, заст. — за життя.

— О! почекайте лиш, не буде в вас охоти За живота чортам служить! — Цар грізно загукав (Греб., І, 1957, 64).