загадувати
ЗАГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. неперех. Намагатися знайти відповідь на що-небудь задумане за якимись прикметами або ворожачи на картах, воскові і т. ін.; ворожити.
Батько прикладає руку до бороди, щоб витягнути бджолу , а Дарина загадує собі: розчавить комаху — пропаде і її, Даринине, життя (Стельмах, І, 1962, 600);
— Ось я синкові загадаю, Поворожу і попитаю, йому що буде, розкажу; Я ворожбу такую знаю (Котл., І, 1952, 154);
Ну, Марусю, загадай, Віск на воду виливай; Що там виллється — пізнай, Як живе твій милий (Бор., Тв., 1957, 61).
2. перех. і без додатка, із спол. щоб, з прийм. д о, н а, з інфін., розм. Давати завдання, наказ, розпорядження, закликати до чого-небудь або кудись.
Він [батько] почне про господарство що говорити матері, яке діло загадувати, ми візьмемось робити щиро (Вовчок, І, 1955, 200);
Увечері бородатий прикажчик ходив від хати до хати — загадував, щоб на завтра жінки були той палац мазати (Мирний, І, 1949, 194);
Настала осінь. Почали загадувати до школи (Коцюб., І, 1955, 103);
Аж ось одного дня почали загадувати на сходку, та щоб ішли не тільки чоловіки, а й жінки (Панч, В дорозі, 1959, 290);
Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисі та Мелашці гребти сіно, а Лаврінові косити ячмінь (Н.-Лев., II, 1956, 345);
Настануть жнива, загадає хазяїн, і мусиш іти, а своє, як знаєш, хоч і вночі збирай (Цюпа, Назустріч.., 1958, 40).
3. перех. Пропонувати, давати завдання, питання і т. ін. для розв’язування, вирішення.
[Котя:] Ви багато загадуєте на урок (Мик., І, 1957, 169);
— Все ти хочеш осмислити, всьому знайти причини… А я вже давно відмовилася загадувати собі загадки (Руд., Остання шабля, 1959, 31);
— І радитись важко, і самій рішати не сила… Як мені з ним бути, Іване Тарасовичу, з Гребенюком?.. — Оце загадала я вам загадку, — вимушено посміхнулась Яворська. — У вас діла важливіші… (Жур., Вел. розмова, 1955, 37).
4. неперех., рідко. Задумувати, планувати що-небудь на майбутнє.
[Мартин:] Не загадуй наперед, що буде, а живи тим, що.. є! (Кроп., І, 1958, 476);
Прождав я з місяць, а далі загадав собі так: ще тиждень пожду, а тоді заберу з собою жінку з сином — і в гори (Мур., Бук. повість, 1959, 168).
Значення в інших словниках
- загадувати — зага́дувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- загадувати — див. веліти Словник синонімів Вусика
- загадувати — Задумувати, плянувати; (кому) веліти, давати наказ <�завдання>, наказувати; (загадку) пропонувати, завдавати; (що буде) ворожити, фр. віщувати. Словник синонімів Караванського
- загадувати — -ую, -уєш, недок., загадати, -аю, -аєш, док. 1》 неперех. Намагатися знайти відповідь на що-небудь задумане за якимись прикметами або ворожачи на картах, воскові і т. ін.; ворожити. 2》 перех. і без додатка, зі спол. щоб, з прийм. до, на, з інфін., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- загадувати — ВОРОЖИ́ТИ (вгадувати що-небудь на картах, воску, по долоні і т. ін.), ГАДА́ТИ заст.; ЗАГА́ДУВАТИ (намагатися знайти відповідь за якимись прикметами). — Коли я була маленькою, то до нас зайшла ворожка-циганка і ворожила мені, що я буду щаслива (В. Словник синонімів української мови
- загадувати — Зага́дувати, -дую, -дуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- загадувати — Загадувати, -дую, -єш сов. в. загада́ти, -да́ю, -єш, гл. 1) Задумывать, задумать, затѣвать, затѣять. Загадали козаченьки в похід опівночі. Чуб. V. 1006. Чого не загадає! І гомонить, і пустує. МВ. ІІ. Словник української мови Грінченка