загальний
ЗАГА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який стосується, торкається всіх, усього, поширюється на всіх, на все в цілому.
— Виясни господареві, в якого зрубано виноградник, що це зроблено для загального добра, для забезпеки сусідніх виноградників від зарази! (Коцюб., І, 1955, 201);
Милевський робить загальний поклін і кидається за Санею помогти їй одягтись (Л. Укр., II, 1951, 37);
У дев’ятсот чотирнадцятому році, його покликали на війну в перший же день загальної мобілізації (Вільде, Сестри.., 1958, 117);
Здійснення радянських пропозицій про загальне і повне роззброєння принесло б радість і полегшення в кожну сім’ю (Наука.., 2, 1960, 7);
// Який охоплює все, всіх.
Несподівано серед загальної тиші луснув пістолетний постріл (Гончар, III, 1959, 121);
Нарешті секунда загального оціпеніння пройшла (Тют., Вир, 1964, 96).
Зага́льний зо́шит (зши́ток) — товщий від звичайного зошит.
Комісар подав професорові загального зошита (Кучер, Чорноморці, 1956, 134);
Зага́льний страйк — організоване припинення роботи робітниками однієї або кількох галузей промисловості всієї країни як форма боротьби трудящих капіталістичних країн за свої політичні та економічні права;
Зага́льні збо́ри — збори всіх членів якогось колективу, організації.
Увечері в Івчанці відбулися загальні збори місцевої організації РСДРП(б) (Стельмах, II, 1962, 188).
2. Признач. для спільного користування кількома, багатьма.
У загальному, тісно набитому пасажирами вагоні, стояв гомін, чулися збуджені голоси (Кучер, Голод, 1961, 383);
Відчинились двері, і Михайло Михайлович пройшов через загальну кімнату до телефону (Сміл., Пов. і опов., 1949, 44).
3. В якому беруть участь усі присутні.
Зараз вийшов Балабуха, й розмова стала загальною (Н.-Лев., III, 1956. 217);
Годі було щось добрати в цьому загальному лементі (Донч., III, 1956, 14);
Загальне бенкетування мало в собі щось чарівниче. Юнаки оглядалися на всі боки, забувши про все на світі (Довж., І, 1958, 228);
// Який виявляється всіма, який виходить від усіх.
За загальним визнанням і учнів, і вчителів, першим учнем у класі став Гришко Саранчук (Головко, II, 1957. 262);
Хома, який умів з кожного покепкувати, водночас викликав і загальну симпатію до себе своїм гумором та затятим колективізмом (Гончар, III, 1959, 230).
4. У повному обсязі, у повній кількості, в цілому; весь.
Віку були [дівчата] не зовсім похилого — близько шести десятків літ, коли брати загальну суму їхніх років (Ю. Янов., II, 1954, 83).
5. Який містить лише головне, суттєве, без подробиць; основний.
Отже доводиться Вам [М. М. Мочульському] обмежитися тими загальними відомостями, які я подав був Вам у попередніх листах (Коцюб., III, 1956, 292);
Роман.. з дивною кмітливістю навчився ловити загальний зміст чужих мов (Гончар, III, 1959, 145);
// Який стосується основ чого-небудь, охоплює всі основні сторони чогось.
Загальна фонетика; Загальна хімія; Загальний курс фізики;
// у знач. ім. зага́льне, ного, с. Те, що становить суть, основу чого-небудь.
Поняття виникає внаслідок закріплення в мозку людини найменш змінного, стійкого, загального, тобто Істотного в явищах дійсності (Рад. психол. наука.., 1958, 102;).
У зага́льних ри́сах — у короткому викладі, без подробиць.
6. Який не має спеціального, фахового ухилу, спеціального призначення.
Смикалов був студент заочного вишу, його завдання було прищеплювати комунарам загальні знання (Мик., II, 1957, 502);
Юрій Юрійович розумів, що такий огляд газет може дати учням і загальний розвиток (Донч., V, 1957, 393).
Зага́льна осві́та — освіта, що дає знання з багатьох дисциплін без фахової підготовки.
— Зараз іду в бій. А вас забираю з собою рядовими на два тижні. Там ви побачите, мою освіту, загальну і військову (Довж., І, 1958, 201).
7. Позбавлений конкретності, схематичний, абстрактний.
Я вигукував на мітингах загальні фрази і радів.., що вже все цілком ясно, що земля у селян, фабрики у робітників (Довж., 1, 1958, 15);
Хіба не вина поетів старшого покоління в тому, що появилося багато віршів загальних, верхоглядних? (Мал., Думки.., 1959, 31).
8. грам., філос. Який сприймається як відображення багатьох однорідних предметів, явищ і т. ін.
Загальний іменник; Загальне поняття.
Значення в інших словниках
- загальний — (який поширюється на всіх) суцільний, поголовний, тотальний. Словник синонімів Полюги
- загальний — загальний – спільний Як розрізняти їхні значення? Загальний – який стосується, торкається всіх, усього, поширюється на всіх, на все в цілому. Загальні збори, загальна увага, загальне роззброєння. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- загальний — зага́льний прикметник Орфографічний словник української мови
- загальний — див. спільний Словник синонімів Вусика
- загальний — ЗАГАЛЬНИЙ – СПІЛЬНИЙ Загальний. Який стосується всіх, усього, поширюється на всіх, усе; який містить тільки найголовніше, основне, без подробиць; весь, цілий. Вж. зі сл.: вигляд, фонд, згода, сума, враження, збори. Спільний. Літературне слововживання
- загальний — Стосовний до всіх, поголовний; (уклін) призначений усім; (вжиток) громадський, колективний, спільний; (- суму) увесь; (- знання) основний, елементарний; (для всіх землян) всесвітній, вселюдський; (- фрази) абстрактний, пустий; (- поняття) узагальнений, універсальний; пор. ВСЕОСЯЖНИЙ. Словник синонімів Караванського
- загальний — [загал'нией] м. (на) -ному /-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- загальний — -а, -е. 1》 Який стосується, торкається всіх, усього, поширюється на всіх, на все в цілому. || Який охоплює все, всіх. Загальна виручка — сукупна грошова виручка. Загальна працездатність — здатність до некваліфікованої роботи в звичайних умовах. Великий тлумачний словник сучасної мови
- загальний — АБСТРА́КТНИЙ (який ґрунтується на теоретичних, відірваних від практики і досвіду міркуваннях, позбавлений конкретності), ЗАГА́ЛЬНИЙ, АКАДЕМІ́ЧНИЙ, УМОГЛЯ́ДНИЙ книжн., МЕТАФІЗИ́ЧНИЙ книжн., ІДЕА́ЛЬНИЙ рідко, АСТРА́ЛЬНИЙ заст. Словник синонімів української мови
- загальний — Зага́льний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- загальний — Загальний, -а, -е 1) Общій, всеобщій. Загальна розмова. Левиц. Пов. 254. Загальний рахунок. 2) — тиждень. Всеѣдная недѣля (3-я передъ великимъ постомъ). Камен. у. Словник української мови Грінченка