загин

ЗАГИ́Н¹, у, ч. Скривлення, відхилення, заворот.

Сіянець, посаджений з загином кореня, погано приживається (Лісівництво.., 1956, 260);

// Місце завороту, повороту вбік.

Він [випускний трубопровід] повинен мати.. відносно гладенькі внутрішні стінки і плавні загини (Автомоб., 1957, 100).

ЗАГИ́Н², у, ч.

1. Кінець життя: загибель, смерть.

Горіть і боріться, любіть Батьківщину, огні свого серця єднайте в бою. І вам не узнати ніколи загину, — безсмертний, хто любить Вітчизну свою (Сос., II, 1957, 125);

[Шевченко:] Я обіцяв Одарці, що її Івана я врятую від загину (Коч., III, 1956, 158);

// Знищення, руйнування чого-небудь.

Я вхопив у обійми апарат і тим урятував його від неминучого загину: здоровий кіл, що націлився на нього, мигнув мені лиш перед очима і гупнув по землі (Коцюб., І, 1955, 258).

До заги́ну:

а) до кінця життя, до смерті.

Не плач, Катерино, Не показуй людям сльози, Терпи до загину! (Шевч., І, 1951, 39);

У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» Хоч слів тих ніхто на щиті не носив, Та, в серці носив до загину (Л. Укр., І, 1951, 354);

б) до краю; безмежно, нестерпно.

Остогидла мені до загину тюрма (Граб., І, 1959, 381).

2. перен. Остаточний розклад, відмирання, знищення чого-небудь.

Та ж недарма з нори глухої Шипів і прискав міщанин, Доби віщуючи старої Давно приречений загин (Рильський, І, 1956, 139).