закохання
ЗАКОХА́ННЯ, я, с., рідко.
1. Те саме, що коха́ння.
Вона ще вчора надумала, що з нашого закохання нічого не буде — ні щастя, ні вжитку, бо позавчора негарний сон їй снився… (Вовчок, VI, 1956, 276);
На нещасне закохання я не нарікаю, хоч ти знаєш, мій соколе, як щиро кохаю (У. Кравч., Вибр., 1958, 116).
2. Стан за знач. закоха́тися.
Вони [діти] — це її геть спрацьоване серце, що перемучилось їхніми вітрянками та коклюшами, переболіло за їхні двійки й закохання (Мур., Свіже повітря.., 1962, 62);
Не минуло й чотирьох літ із дня першого закохання [в Іфігенію], як він перевершив усіх кіпрійських юнаків шляхетними звичаями та лицарськими достоїнствами своїми (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 306).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- закохання — закоха́ння іменник середнього роду рідко Орфографічний словник української мови
- закохання — -я, с., рідко. 1》 Те саме, що кохання. 2》 Стан за знач. закохатися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- закохання — КОХА́ННЯ (глибока сердечна прихильність до особи іншої статі), ЛЮБО́В, ПОЧУТТЯ́, ЗАКОХА́ННЯ розм., ЛЮ́БОЩІ, ЛЮ́БІСТЬ розм., УПОДО́БА (ВПОДО́БА) діал., ЛЮБВА́ (ЛЮБА́) діал., МИ́ЛІСТЬ заст.; ПРИ́СТРАСТЬ, ЖАГА́ (сильне, нестримне почуття). Словник синонімів української мови
- закохання — Закоха́ння, -ня с. 1) Любовь. Не я, милий, осудила, судять же нас люде, що з нашого закохання нічого не буде. Мет. 78. Хто не знає закохання, той не знає лиха. Мет. 31. 2) Возлюбленный возлюбленная. А десь моє закохання до вечери сиділо. Гол. III. 329. Словник української мови Грінченка