закоцюблий

ЗАКОЦЮ́БЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до закоцю́бнути, закоцю́бти.

Гаряча, розпашіла від печі, вхопила [Вутанька] закоцюблого з дороги вояку в обійми (Гончар, II, 1959, 140);

Розв’язав на ходу закоцюблими руками вузлика, дістав материну хустку, загорнув шию (Збан., Єдина, 1959, 73);

Невдовзі Оксана стояла вже на пагорку, з якого вітер поздував сніг, оголивши закоцюблу, порепану землю (Грим., Незакінч. роман, 1962, 47).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me