1. Словник української мови в 11 томах

заміна

ЗАМІ́НА, и, ж.

1. Дія, при якій замість одного предмета, явища і т. ін. виступає інший предмет, інше явище і т. ін., замість одного предмета, однієї особи береться інший предмет, інша особа.

Заміна вільної конкуренції монополією є корінна економічна риса, суть імперіалізму (Ленін, 23, 1950, 90);

Заміна вугілля газом зменшує потребу в робочій силі і транспортних засобах (Наука.., 11, 1956, 9);

Процес заміни іншомовного слова своїм корінним ніяк не можна кваліфікувати взагалі як регресивне явище (Рильський, III, 1956, 92).

2 Той, хто (або те, що) замінює, може замінювати кого-, що-небудь.

— Ось що, Килино: щоб завтра ж мені була заміна. Сюди, до горшків, можна й старішу котрусь (Головко, І, 1957, 431);

Адміністрація шахт знахабніла і вирішила урізати платню навіть за пророблені вже два тижні: хто запротестує, — геть з роботи, заміна є… (Кол., Терен.., 1959, 62).

3. рідко. Те саме, що о́бмін.

Одного дня.. до камери з’явився черговий помічник тюрми й сповістив, що другого дня ми будемо відряджені до кордону для заміни на польських «громадян» (Досв., Вибр., 1959, 156).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. заміна — замі́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. заміна — [зам’іна] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
  3. заміна — -и, ж. 1》 Дія, за якої замість одного предмета, явища і т. ін. виступає інший предмет, інше явище і т. ін., замість одного предмета, однієї особи береться інший предмет, інша особа. 2》 Той, хто (або те, що) замінює, може замінювати собою кого-, що-небудь. 3》 рідко. Те саме, що обмін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. заміна — ЗАМІ́НА (дія, при якій замість одного предмета, однієї особи і т. ін. береться інший предмет, інша особа), СУБСТИТУ́ЦІЯ спец., ПІДСТА́ВА діал.; ПІДМІ́НА (звичайно непомітна або тимчасова); ПІДСТАНО́ВКА (за зразком чогось іншого). Словник синонімів української мови
  5. заміна — Замі́на, -ни, -ні; -мі́ни, -мі́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. заміна — рос. замена введення нового елемента замість такого, що використовувався у певній системі, але не відповідав її вимогам. Eкономічна енциклопедія
  7. заміна — Заміна, -ни ж. 1) Замѣна, обмѣнъ. Даси на заміну. Черк. у. 2) Подмѣнъ. Словник української мови Грінченка