1. Словник української мови в 11 томах

звинувачення

ЗВИНУВА́ЧЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. звинува́тити.

2. Те, що ставиться за провину кому-небудь, викриває, звинувачує когось.

Виявилось, що на кожного з тих, хто сидів тут [у тюрмі], було якесь звинувачення (Збан., Єдина, 1959, 58);

Мене звинувачували у злочинній м’якості, лібералізмові. Звинувачення падали, як град на деревце (Мушк., Серце.., 1962, 229);

Вадим ще раніше заготував звинувачення, які збирався кинути їй (Руд., Остання шабля, 1959, 108).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звинувачення — звинува́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. звинувачення — -я, с. 1》 Дія за знач. звинуватити. 2》 Те, що ставиться за провину кому-небудь, викриває, звинувачує когось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. звинувачення — ОБВИНУВА́ЧЕННЯ (те, що ставиться за провину кому-небудь, викриває, звинувачує кого-небудь), ЗВИНУВА́ЧЕННЯ, ІНКРИМІНА́ЦІЯ книжн., ОСКА́РЖЕННЯ заст., ІНВЕКТИ́ВА книжн., заст. Вона з обуренням відкидала ті обвинувачення (М. Словник синонімів української мови