зволікати

ЗВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗВОЛОКТИ́ і ЗВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чеш; мин. ч. зволі́к, локла́, ло́; док.

1. перех. Волочачи, тягнучи, збирати водне місце.

Як тілько світова зірниця На небі зачала моргать, То вся Троянськая станиця Взялася мертвих зволікать (Котл., І, 1952, 272);

Вирубавши [ліс] да зволочивши та запаливши, ..Ой пішов Левенець затуживши (Думи.., 1941, 185);

// Збираючи докупи, зосереджувати, зводити в одному місці кого-, що-небудь.

А погані зі всіх сторін Зволікали сили І на рідну землю руську Бідою ходили… (Рудан., Тв., 1956, 254);

// Збирати з поверхні землі що-небудь граблями, бороною і т. ін.; згрібати.

Тільки-но розмінували поле, а вже Катерина та її подруги боронами, граблями зволікали бур’яни, випалювали, очищали поле для тракторів (Горд., Цвіти.., 1951, 34).

2. перех. Тягнучи, підіймати кого-, що-небудь нагору.

На гору Віл зволік тягар (Год., Заяча математ., 1961, 159).

3. перех. Знімати, скидати, стягуючи кого-, що-небудь з когось, чогось.

*Образно. Люто налітає на його [ліс] вітер, рве його, смиче з усіх боків, шапку його золоту з голови зволікає, зриває його мальоване манаття (Вас., II, 1959, 307).

4. тільки недок., неперех. Повільно що-небудь робити; не поспішати з чимось.

[Журейко:] То що ж робить? Не можна зволікати. Мабуть, мене побачили в саду (Коч., III, 1956, 80);

Данило зволікав. Щоранку вирішував їхати цього дня, потім відкладав знову (Коп., Лейтенанти, 1947, 108);

Соя дипломатично зволікав з відповіддю (Ткач, Плем’я.., 1948, 62).

5. тільки недок., перех. Відкладати, затримувати що-небудь, затягувати виконання, здійснення чогось на довший строк.

Він усіма способами старається зволікати пуск установки (Шовк., Інженери, 1956, 463);

Турбай намагався зрозуміти, що змушує Анатолія зволікати сівбу буряків (Руд., Остання шабля, 1959, 390);

Далі зволікати розмову стало неможливо (Вільде, Сестри.., 1958, 354);

// Витрачати, гаяти (час).

Він залюбки поїхав би з Тернограда, не зволікаючи жодної хвилини (Собко, Нам спокій.., 1959, 137).