1. Словник української мови в 11 томах

звірок

ЗВІРО́К, рка́, ч. Зменш.-пестл. до звір¹ 1.

Розмовляючи, підійшли вони до першої пастки. На снігу біля неї сидів пухнастий звірок (Трубл., Лахтак, 1953, 117);

Згадує отець Никон чудовий соболевий комір, пошитий зі шкурки звірка, який трапляється лише вряди-годи (Донч., II, 1956, 9);

*У порівн. Аніка, стукнувши віком від скрині, кинулась і собі на піч до Гашіци, котра, мов звірок той, притулилась, тремтячи, в куточку (Коцюб., І, 1955, 250);

Мотоцикл сердитим звірком підстрибує по шляху (Стельмах, II, 1962, 139).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звірок — звіро́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. звірок — -рка, ч. Зменш.-пестл. до звір I 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. звірок — Звірятко, звіреня, звіринка, звірючка, звіря Словник чужослів Павло Штепа
  4. звірок — Звіро́к, -рка́; звірки́, -ркі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. звірок — Звіро́к, -рка м. ум. отъ ii. звір. Словник української мови Грінченка