зоставляти
ЗОСТАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗОСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. зоста́влять; док., перех., рідко.
1. Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою, залишати на місці кого-, що-небудь.
— Не кидай, Пархіме, нічого; не зоставляй, забирай усе: ти за сі ласощі гроші платив (Кв.-Осн., II, 1956, 477);
Виходячи з села і сподіваючись на хазяйську одежу, вона свою новішу зоставила дома (Мирний, III, 1954, 81);
Зоставив дома сім’ю велику — не знаю, чим і живуть (Гончар, II, 1959, 159);
// на кого. Вирушаючи кудись, залишати кого-, що-небудь під чиїмось доглядом.
Комісар хутко прийняв рішення. Трьох важко поранених ми зоставляли в танку — на піклування товариша К. (Ю. Янов., І, 1954, 55);
Положили на віз чимале барильце й горілки, та й поїхали з косарями всі до душі, зоставивши хату на діда, щоб назирав (Барв., Опов.., 1902, 145).
2. Залишати, віддавати у чиє-небудь користування.
Старші брати, взявши собі дещо з батьківського добра на пам’ятку про батька, зоставили Харитонові, як найменшому в сім’ї.., усе нерухоме добро й господарство (Н.-Лев., III, 1956, 12);
Хведір.. чув від хлопців, як його батька громада зневажила, зоставивши землю за Пріською (Мирний, III, 1954, 55);
// Передавати у спадщину, заповідати.
Князь прогайнував усю батьківщину, зоставив їй [дочці] тільки будинок невеличкий у місті (Вовчок, І, 1955, 258);
— До чого ж бездарний царат: навіть путящої карти Сиваша нам не зоставив (Гончар, II, 1959, 397).
◊ Зоставля́ти (зоста́вити) в спа́док (в наща́док) — те саме, що Залиша́ти (залиши́ти) в спа́дщину (у спа́док) ( див. залиша́ти).
[Демко:] Один змалку працює, у праці і помира, і дітям в нащадок зоставля одну тільки гірку працю… (Кроп., II, 1958, 191).
3. Бути причиною появи, виникнення чого-небудь; спричиняти щось.
Він лупить жінку.., голомшить і дітей, ..за вину і без вини зоставляє синці на маленькому тілі (Коцюб., І, 1955, 439);
Ярошенко побіг, зоставивши після себе кров, розбризкану на сухому грудді, на білій, повитій по стеблах, березці (Гончар, Людина.., 1960, 94);
// Виклика́ти певні почуття, думки і т. ін.
Драма — цікаво написана, легко читається… а проте зоставляє якесь чудне враження (Мирний, V, 1955, 423);
Тепер вони розуміли, яке було життя без просвітку, але пам’ять зоставила їм відчуття далекої юності, краплю щастя в морі ночі (Ю. Янов., II, 1954, 118).
4. Відкладати, зберігати щось для кого-, чого-небудь.
Де випросить [Оксана] чого з’їсти, а де й нічого не дадуть, то й голодувала часто, зоставляючи дитині і послідню крихту (Кв.-Осн., II, 1956, 458);
Тоня діловито наливає з бідона води, зоставляє трохи, щоб і собі напитись (Гончар, Тронка, 1963, 34);
Її лаяли на всі боки й другими способами допікали. То кухарка Параска окропу не зоставить голову змити, то дід відра не достягне, як вона у колодязь упустить (Григ., Вибр., 1959, 101);
// Призначати для чого-небудь.
Він таки найняв п’ятнадцять десятин поля. П’ять уже зорав на зяб, останні зоставив на ярину, баштан і огородину (Мирний, IV, 1955, 213);
// Не віддавати, тримати у себе.
— Якщо Вам ся п’єса не конче потрібна, то дозвольте мені ще на який час зоставити її у себе… (Л. Укр., III, 1952, 583).
◊ Зоставля́ти (зоста́вити) на насі́ння див. насі́ння;
Зоставля́ти (зоста́вити) на сльо́зи див. сльоза́;
Не зоста́вити ні кри́шки, ні по́кришки кому — нічого не залишити кому-небудь.
[Гаркуша:] Сутяжники загарбали всю мою худобу і не зоставили мені ні кришки, ні покришки (Стор., І, 1957, 299).
5. Пропонувати кому-небудь затриматися десь, примушувати кого-небудь не покидати якогось місця, посади і т. ін.
На що ж йому й зоставляти мене у себе? на що казати: зостаньтесь, я з вами маю побалакати?.. (Мирний, V, 1955, 170);
— Тільки й чули,— кажуть,— що дуже твого Семенка катували, а таки зоставив панич при собі його (Вовчок, І, 1955, 35);
// з інфін. Просити, примушувати затриматися з певною метою.
Було Хвеська одна і в поле ходить, а свого Хвеська, неначе хлоп’ятко, зоставляла двору стерегти (Стор., І, 1957, 36);
Усякий раз вони його зоставляли у себе обідати (Кв.-Осн., II, 1956, 55).
6. Іти, вирушати звідки-небудь, покидати якесь місце.
Ой не страшні тому, браття, глибокії рани, Хто у бою свою почесть і життя забуває, ..Золотий батьківський престол зоставляє (Мирний, V, 1955, 266);
// Залишати кого-небудь без своєї уваги, турбот, любові і т. ін.
— Отець мій буде розбирати моє хотіння …він не зоставить покірної дочки… (Кв.-Осн., II, 1956, 359);
// тільки док. Залишити сиротами (дітей).
Стьопа знає, що сестру Валентини Григорівни розстріляли фашисти і вона зоставила по собі такого ж, як і Стьопа, сироту Володю (Кучер, Дорога.., 1958, 24).
7. Зберігати, не знищувати, залишати недоторканним.
Всі запорожці голили собі голови і зоставляли тільки повище лоба одну чуприну (Стор., І, 1957, 265);
[Явдоха:] Задумали спродувати усю худобу, хоч би корову рябушечку зоставили (Кроп., II, 1958, 474);
// також з інфін. Залишати у попередньому стані, положенні.
Який вжиток чи пожиток Матиме людина 3 того плуга, що бур’яну Не видере в полі, А зоставить з корінцями Рости на роздоллі? (Граб., І, 1959, 522);
Розвеселившись, гості гуртом стали упрошувати Данька, щоб не впирався, щоб не зоставив Мокрину вік сидіти в дівках… (Гончар, Таврія, 1952, 13).
◊ Зоставля́ти (зоста́вити) на дру́гий рік — не переводити в наступний клас (учня, ученицю).
8. тільки док., ким. Зробити яким-, ким-, чим-небудь, спричинити певний стан.
Є й такі, що вимагають щирості не скажи для того тільки, щоб зоставити повік нещасливими ймовірних!.. (Вовчок, І, 1955, 214);
[Іван:] Скільки, брат, не думай, а прийдеться помирать; так хіба не однаково: чи дома вмерти, чи на війні? А то горе, як калікою на весь вік зоставлять… (Кроп., І, 1958, 112).
◊ Зоставля́ти (зоста́вити) на боба́х див. біб.
9. без чого. Не давати, позбавляти чого-небудь.
— Гріх, кажу, вам буде, як на старості літ зоставите мене без шматка хліба й осоромите мою сиву голову!.. (Вас., І, 1959, 144);
Їм здавалося, що Цимбал діє занадто мляво, помірковано, що за своїми балачками він усе тут прогавить, зоставить їх без роботи (Гончар, І, 1959, 39).
10. із часткою н е, тільки док. Використати до кінця, повністю.
Дяки і гості пообідали… чи то пак, ..кісточки пересмоктали; а що напитків, так і крапелини не зоставили (Кв.-Осн., II, 1956, 485);
// Позбавитись чого-небудь, знищити когось, щось повністю.
Москалі приложилися бух! бух! бу-ух.. Ні душечки не зоставили ворогів (Мирний, І, 1949, 232);
Старанно зав’язавши галстук, Каргат вичистив піджак, не зоставивши на ньому жодної порошинки (Шовк., Інженери, 1956, 6).
◊ І кі́стки живо́ї не зоста́вити див. кі́стка;
Не зоставля́ти (не зоста́вити) ка́меня на ка́мені див. ка́мінь.
Значення в інших словниках
- зоставляти — зоставля́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- зоставляти — -яю, -яєш, недок., зоставити, -влю, -виш; мн. зоставлять; док., перех., рідко. 1》 Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою, залишати на місці кого-, що-небудь. || на кого. Вирушаючи кудись, залишати кого-, що-небудь під чиїмось доглядом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зоставляти — залиша́ти (зоставля́ти, лиша́ти) / залиши́ти (зоста́вити, лиши́ти) в ду́рнях кого. Ошукувати, перехитрювати кого-небудь, ставлячи його в незручне, смішне становище. Фразеологічний словник української мови
- зоставляти — ЗАЛИША́ТИ (вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИ́ДАТИ, ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко, ВІДБІГА́ТИ кого, заст. — Док. Словник синонімів української мови
- зоставляти — Зоставля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. зоставити, -влю, -виш, гл. = зіставляти, зіставити. Ляха-Бутурлака не рубайте, между військом для порядку за яризу військового зоставляйте. АД. І. 215. Словник української мови Грінченка