зруб

ЗРУБ, у, ч.

1. у сполуч. з прийм. на. Дія за знач. зруба́ти.

— На зруб я продала Троянцям ..Дубків і сосен строїть флот (Котл., І, 1952, 218);

Польські пани, наче прочуваючи, що їм недовго панувати, продали цей прекрасний ліс на зруб (Гжицький, Вел. надії, 1963, 39).

2. Місце, по якому було зрубано або розрубано дерево.

В землянках було тепло, затишно, пахло ароматною смолою, що, як сльоза, виступала на зрубах дерева (Шер., В партиз. загонах, 1947, 65).

3. Місце, де був вирубаний ліс.

Давніше тут стояв великий сосновий ліс, але.. пани вирубали його так чисто і раціонально, що зруб висох і з-під здертого дерна виступив рідкий пісок (Фр., VII, 1951, 319);

Наступило літо.. На зрубі за селом рясніло від суниць (Вільде, Повнол. діти, 1960, 276);

Колись тут був густий ліс, он який зруб довкола. А тепер все пні та пні (Дмит., Обпалені.., 1962, 198).

4. Спосіб зведення стін будинків або споруд з колод чи брусів, які укладають горизонтальними рядами, а в кутах і місцях перетинання з’єднують врубками.

Від Києва до Новгорода Великого дерев’яний зруб широко вживався для будування житла, господарських, культових та досить складних оборонних споруд (Дерев. зодч. Укр., 1949, 5);

Тихими вулицями юрмилися дерев’яні, у зруб, хати (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 226);

// Будь-яка споруда, побудована таким способом.

Косінський з Ничипором оглядали п’ятківські фортеці. Високі земляні вали в дубових зрубах, а за ними — глибокі, непролазні сніги в ровах (Ле, Наливайко, 1957, 77);

Дотовпившись, нарешті, до дерев’яного цебра, що стояв на зрубі колодязя, Духнович напився свіжої холодної води і ніби поздоровшав одразу (Гончар, Людина.., 1960, 158);

Будинок ставлять теслярі — дубовий роблять зруб (Забіла, Одна сім’я, 1950, 79);

Врозтіч по схилах чорніли селянські зруби (Рибак, Час.., 1960, 357).