зубок

ЗУБО́К, бка́, ч.

1. мн. зу́бки, бок. Зменш.-пестл. до зуб 1.

Срібний промінь місяця тихо сяє на білій голівці дівчинки, всміхається до нових червоних кісників, гуляє по смаглявому видочку та по білих дрібненьких зубках (Коцюб., І, 1955, 16);

У траві серед яблук-падалок сиділо одне наше дитинча.. Тримаючи в руках яблуко, воно вперто намагалось вкусити його двома своїми першими зубками (Довж., І, 1958, 66).

◊ Бра́ти (узя́ти) на зу́бки (на зубо́к)— лаяти, гудити, судити кого-небудь.

Кумою Антон Петрович давно вже намітив товсту купчиху, що так любила чайку попити, добре попоїсти, уволю поспати; не згірше вона любила і на зубок стороннього узяти (Мирний, III, 1954, 191);

На зубо́к ви́вчити (запам’ята́ти, зна́ти і т. ін.) що— дуже добре вивчити (запам’ятати, знати і т. ін.) що-небудь.

Твір побудувати можна правильно лише тоді, якщо той, хто пише, та добре знає, добре вивчив, на зубок простудіював техніку писання (Тич., III, 1957, 143);

Потра́пити (попа́сти і т. ін.) на зу́бки (на зубо́к) кому — стати об’єктом лихослів’я, пліток.

[Іван:] Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком (Кроп., І, 1958, 65).

2. мн. зубки́, і́в, спец. Те саме, що зуб 2; зубець.

Панас подивився на хлів з дірками на даху і на стінах, на конячку, на борону без кількох зубків, що стояла тут же, і сумовито покивав головою (Коцюба, Нові береги, 1959, 234);

Мигали зубки пилок. Тільки летіла в яму тирса (Чорн., Визвол. земля, 1959, 134);

// Різець врубової машини.

Члени ланки дуже уважно оглядають гірничу техніку. Вони змінюють зубки на барабані комбайна, контакти в пускачах, заливають у підшипники мастило (Роб. газ., 26.I 1965, 1).

3. мн. зубки́, і́в. Окрема часточка головки часнику.

Для кожного у Пилипівни був припасений зубок часнику чи цибулина, такі необхідні в партизанських мандрівках (Шер., В партиз. загонах, 1947, 114);

Дідусь витяг із жилетної кишені величезний зубок часнику (Вишня, II, 1956, 41).