зібгати

ЗІБГА́ТИ і рідше ЗОБГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Зім’яти, зіжмакати що-небудь жужмом.

Зібгав [Аркадій Петрович] серветку, кинув на стіл і вибіг з хати (Коцюб., II, 1955, 391);

Смиду безсило опустився на стілець, зібгав у руці маленький сірий папірець (Петльов., Хотинці, 1949, 70);

// перен. Приховати, затамувати (почуття).

— Краще б ви образили мене, аніж увесь люд! — підвівся я з-за столу.. Тоді до мене з перепрошенням кинулась пані Стадницька, та й господар, зібгавши гонор, поліз із пробаченням (Стельмах, I, 1962, 16).

2. Певним чином зігнути, скласти що-небудь.

Василь Васильович зібгав ноги під стільцем, а сам відкинувся на спинку з такою силою, що вона навіть хруснула (Гур., Наша молодість, 1949, 362);

*Образно. Воно [минуле] зібгало Ярину Валах на роздоріжжі, затоптало в багно, але вона вже підвелася (Кучер, Зол. руки, 1948, 3).

3. Зліпити, виробити що-небудь із тіста.

А хто краще коровай зібгає, Тому мати пива наливає (Забашта, Квіт.., 1960, 96).

4. перен. Зробити, створити, написати і т. ін. що-небудь наспіх, швидко.

Багацько в нас було працівників пера, Та щось малі про те лишилися здобутки.— Зібгає вірш чи жарт,— ото всього добра,— Та й шасть з очей — нема про його й чутки (Граб., І, 1959, 154);

Старий недобиток варнак Мені розказував отак Про сю криницю москалеву, А я, сумуючи, списав, Та рифму нищечком додав, Та невеличку і дешеву.. зобгав Тобі поему на спомини (Шевч., II, 1953, 247).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

зібгати

Значення в інших словниках