зірка

ЗІ́РКА, и, ж.

1. Самосвітне небесне тіло, що являє собою скупчення розжарених газів.

Є зірки-гіганти, які в мільярди разів перевершують Сонце об’ємами, а також зірки-ліліпути, що в мільйони разів менші за Сонце (Наука.., 2, 1958, 37);

І ледве, крадькома, яка маленька зірка З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка (Г.-Арт., Байки.., 1958, 49);

Лягло сонце за горою, Зірки засіяли (Шевч., І, 1951, 65);

Андрій лежав і дивився в небо. У небі сяяли мільйони зірок (Довж., І, 1958, 226);

*Образно. Червона зірка прийдешнього царства загорілася на революційному обрії праці (Еллан, II, 1958, 59);

*У порівн. Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка (Л. Укр., І, 1951, 203);

// мн. Дрібні світні частинки; іскри.

Стоги вже в’януть, осідають, а він [вогонь] все пирска зірками, як слиною кіт (Коцюб., II, 1955, 64);

*Образно. Вона з ганку впала звисока,— аж в очах їй зірки (Головко, II, 1957, 177);

// перен. Доля, щастя, удача.

Реп’яшок задовольнився скромною долею театрального рецензента і чекав своєї щасливої зірки (Мокр., Сто.., 1961, 93).

Ві́рити у свою або чию [щасли́ву] зі́рку — вірити в свою або чию-небудь щасливу долю, сподіватися успіху, удачі.

Дехто ще вірив у щасливу зірку при своєму народженні (Вільде, Сестри.., 1958, 455);

До зіро́к — до настання темряви.

Посідали вони поруч над рікою, на зеленім низенькім березі, й просиділи вони так укупі аж до зірок ясненьких (Вовчок, І, 1955, 353).

◊ Зірки́ з не́ба хапа́ти (зніма́ти, здійма́ти і т. ін.), перев. із запереч. частк. не — відзначатися неабиякими здібностями, розумом і т. ін.

Вона беззастережно поступалася за Копистку: зірок з неба Хома Микитович не хапає, але в колгоспі немає чогось такого, щоб бити на сполох, скликати збори (Грим., Незакінч. роман, 1962, 142);

— Ну що ж, Шура… Та вона ж нічого дівчина. Зірок з неба не знімає, це правда.., але й не ледача (Добр., Тече річка.., 1961, 269);

Провідна́ зі́рка — про кого-, що-небудь, що вказує, визначає напрям, шлях (у розвитку, боротьбі і т. ін.).

Нашу Батьківщину передові люди світу називають провідною зіркою (Ком. Укр., 8, 1966, 59);

Роди́тися (народи́тися) під ща́сливою зі́ркою — мати щастя у житті.

2. перен. Про дуже видатну, прославлену людину.

Софія Лорен — славетна зірка італійського кіно (Мист., 1, 1966, 29);

Серед майстрів українського реалістичного театру зіркою першої величини називають П. К. Саксаганського (Роб. газ., 17.IX 1965, 4).

3. Геометрична фігура з гострокінцевими, перев. п’ятьма виступами по колу; предмет такої форми.

Тут сіль блищить із давніх гір. Та вже не хрестик, не іконку Турист бере як сувенір, А зірку променисту з солі (Шер., Дорога.., 1957, 53);

Танкісти лежали зіркою, голова до голови (Гончар, III, 1959, 406);

— Зірку поставимо на могилі,— додав Сашко,— як отому партизанові, що лежить на площі (Чаб., Катюша, 1960, 55);

// П’ятикутний військовий значок, який носять на кашкеті, шапці і т. ін.

Знімаю зірку на кашкеті. — Але назавжди воїном лишусь (Шпак, Вибр., 1952, 15);

Це був генерал. На зелених погонах жовтіло по одній зірці (Голов., Тополя.., 1965, 22);

// Відзнака, орден, який має форму п’ятикутної геометричної фігури.

— А ти, синку, в орденах прийшов, золотими зірками сяєш (Панч, II, 1956, 514);

Тепер він дома. Знову на столі Книжки й папери в звичнім неспокої, Та сяйво слави на його чолі, На грудях — сяйво Зірки Золотої (Рильський, II, 1960, 329);

В президії серед військовослужбовців сиділи два чоловіки із зірками Героїв Радянського Союзу на грудях (Багмут, Служу.., 1950, 31).

Морська́ зі́рка — морська безхребетна тварина типу голкошкірих.

Ворушаться морські зірки, причаївся голчастий їжак під велетенськими водоростями (Ів., Вел. очі, 1956, 64).

4. Світла пляма на лобі у тварин.

Тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (Донч., VI, 1957, 42).

5. мн. (Lychnis). Садова рослина, суцвіття якої має квітки з п’ятьма пелюстками.

Рядки дівчачих голів, заквітчаних.. маком та червоними зірками, цвіли, як гірлянди квіток в квітнику (Н.-Лев., II, 1956, 41).