каракулевий

КАРА́КУЛЕВИЙ, а, е. Прикм. до кара́куль; дрібно-смушевий.

Каракулеве вівчарство;

// Зробл. з каракуля (у 1 знач.).

В брамі кам’яниці показалась її постать, у чорнім зимовім пальті.. і з чорною каракулевою муфтою на правій руці (Фр., VI, 1951, 264);

Вона стояла — висока, струнка, в чорному пальті з маленьким каракулевим комірцем (Смолич, Світанок.., 1953, 329);

Каракулева шуба.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me