1. Словник української мови в 11 томах

квиління

КВИЛІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. квили́ти та звуки, утворювані цією дією.

Палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова! Щоб ви луну гірську будили, а не стогін, щоб краяли, та не труїли серце, щоб піснею були, а не квилінням (Л. Укр., І, 1951, 191);

О, так! Ми знаємо твою силу,— силу, що б’є, разить ворога і не зважає на квиління (Тич., III, 1957, 19);

Літають над берегом чайки, припадають до води, і їх жалібні квиління губляться у клекоті хвиль (Шиян, Переможці, 1950, 55).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. квиління — квилі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. квиління — -я, с. Дія за знач. квилити та звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. квиління — КВИЛІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. квили́ти і звуки, утворювані цією дією. Палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова!... Словник української мови у 20 томах
  4. квиління — ВИТТЯ́ (протяжливі тужливі звуки собак, вовків і деяких інших тварин, а також вітру тощо), ЗАВИВА́ННЯ, СКИ́ГЛЕННЯ, СКИ́ГЛІННЯ, ЗА́ВОДИ розм., ВИЙ рідко, КВИЛІ́ННЯ рідко. І враз від греблі почулося вовче виття (М. Словник синонімів української мови
  5. квиління — Квилі́ння, -ння, -нню, в -нні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)