кислий

КИ́СЛИЙ, а, е.

1. Який має своєрідний гострий смак, схожий на смак оцту, лимона тощо.

Чорний терен красувавсь з-під зеленого листу, а покоштував [покуштував], такий-то вже кислий прийшовся! (Вовчок, VI, 1956, 223);

Він з жадібністю пив холодний, в міру кислий яблучний квас (Шиян, Баланда, 1957, 49);

// у знач. ім. ки́сле, лого, с. Що-небудь кисле.

2. Який утворився внаслідок бродіння.

За нею йшов міцний запах маринованого оцту або кислого молока (Коцюб., II, 1955, 248);

Жінки розставляють на майдані столи з білими мережаними скатертями, ставлять борщ, хліб, картоплю, молоко — кисле й солодке (Довж., І, 1958, 191);

// Який виділяють бродильні речовини; прокислий (про запах).

Кислий дух поту і рощини.. міцно заліг у пекарні (Коцюб., II, 1955, 58);

Ляда в чулан [у комірку] одчинилася, і звідти тхнуло тяжким, кислим духом (Вас., II, 1959, 17).

3. перен. Незадоволений, пригнічений, похмурий, сумний.

Руське прислів’я каже: «Не робися солодким, бо тебе злижуть; не робися кислим, бо тебе обплюють» (Фр., І, 1955, 29);

— Чого ти такий кислий, Яремо? — спитала зразу Надія Василівна, помітивши пригнічений стан свого сусіда (Коп., II, 1961, 526);

// Який виражає незадоволення, пригніченість, нудьгу, сум (про обличчя, настрій, голос і т. ін.).

Гануш зробив кислу гримасу (Н.-Лев., III, 1956, 218);

— Якове, ти міг би затопити в грубці,..— почувся з ліжка кислий жінчин голос (Коцюб., II, 1955, 434);

Цей спів пройняв мене бадьорим натхненням, і мій кислий настрій зник (Досв., Вибр., 1959, 115).

4. Який містить кислоту або вказує на наявність кислоти.

Реакція грунтового розчину може бути кисла, лужна або нейтральна (Добрива.., 1956, 23).

∆ Ки́слі грунти́ — грунти, у яких є вільні й увібрані йони водню та алюмінію.

На Поліссі переважають кислі дерново-підзолисті грунти (Колг. Укр., 9, 1956, 22);

Ки́сла сіль — сіль, що містить водень, здатний заміщуватися металом.

Кислим називається фіксаж, до складу якого введена кисла сіль або слабка кислота (Довідник фот., 1959, 140).