кишечник
КИШЕ́ЧНИК, а, ч. Частина травного тракту людини або тварини, що починається після шлунка й закінчується товстою кишкою; кишки (у 2 знач.), сукупність кишок (у 1 знач.).
Вода потрапляє в шлунок, а звідти в тонкий кишечник, де й відбувається її всмоктування (Наука.., 8, 1959, 25);
Коли довго сидіти на одному місці без перерв і активного відпочинку у вигляді рухів, то порушується кровообіг черевних органів (шлунка, кишечника й печінки) (Шк. гігієна, 1954, 76).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кишечник — кише́чник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- кишечник — -у, ч. Частина травного тракту людини або тварини, що починається після шлунка й закінчується товстою кишкою; кишки (у 2 знач.), сукупність кишок (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- кишечник — КИШЕ́ЧНИК, а, ч., анат. Те саме, що кишківни́к. Старіння й передчасна смерть настають унаслідок хронічної інтоксикації людей сапрофітними бактеріями кишечника (з наук. літ.); Уміст кишечника повільно просувається за допомогою перистальтики (з наук.-попул. літ.). Словник української мови у 20 томах