клинок
КЛИНО́К, нка́, ч.
1. Зменш. до клин.
На певних ділянках вагони потрібно гальмувати. В багатьох місцях ще й досі це робиться вручну: під колеса підкладають важкі сталеві клинки (Веч. Київ, 12.V 1961, 1);
[Єлисей:] Якщо доорали того перелога, що над яром, то нехай починають клинка від шляху (Кроп., III, 1959, 299);
Мати плаче та кляне,— клинок жита засіяла, і той витовкли (Горд., Заробітчани, 1949, 14);
Ліхтар здалеку освітлював його лице, його русяву борідку, гостру, клинком (Коцюб., II, 1955, 428).
2. Те саме, що ле́зо.
Брязне клинок об залізо кайданів, Піде луна по твердинях тиранів (Л. Укр., І, 1951, 126);
Хтось стрельнув із пістоля, але клинок шаблі в ту ж хвилину опустився йому на голову (Панч, Гомон. Україна, 1954, 198);
// Про шаблю, кинджал і т. ін.
3. діал. Забитий у стіну кілочок для вішання чого-небудь.
Канчук (висить) на клинку (Сл. Гр.);
Узяв з клинка ключ і пішов (Фр., І, 1955, 272).
Значення в інших словниках
- клинок — Кілок [I] Словник з творів Івана Франка
- клинок — клино́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- клинок — див. КЛИН; (шаблі) лезо; П. шабля, кинджал; (на одяг) Д. вішак, кілок. Словник синонімів Караванського
- клинок — -нка, ч. 1》 Зменш. до клин. 2》 Те саме, що лезо. || Про шаблю, кинджал і т. ін. 3》 діал. Забитий у стіну кілочок для вішання чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- клинок — КЛИНО́К, нка́, ч. 1. Зменш. до клин. На певних ділянках вагони потрібно гальмувати. В багатьох місцях ще й досі це робиться вручну: під колеса підкладають важкі сталеві клинки (з газ. Словник української мови у 20 томах
- клинок — Частина холодної зброї, призначена для різання або колення; к. може бути прямим чи кривим, односічним чи двосічним. Універсальний словник-енциклопедія
- клинок — кла́сти / покла́сти зу́би на поли́цю (на ми́сник). Голодувати. Там (у степу), коли зародить, то возами ту пшеницю возять, але вже коли й недорід ущелепкається (трапиться)... отоді вже, чоловіче добрий, клади зуби на полицю (Ю. Фразеологічний словник української мови
- клинок — ЛЕ́ЗО (гостра різальна частина, сторона якогось знаряддя, холодної зброї), КЛИНО́К, ЖА́ЛО́, ГОСТРЯ́К розм., ЛЕ́ЗВО рідко; ВІ́СТРЯ (тонкий загострений або звужений кінець якогось предмета). Зашелестіли по жовтих стеблах блискучі й гострі леза кіс (А. Словник синонімів української мови
- клинок — Клино́к, клинка́ (змен. від клин) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- клинок — Клино́к, -нка ж. ум. отъ клин. = клинець 1, 3. Чуб. VII. 432. Забивають з осики клинком. Сніп. 160. Канчук (висить) на клинку! Гол. III. 310. Словник української мови Грінченка