клинок

КЛИНО́К, нка́, ч.

1. Зменш. до клин.

На певних ділянках вагони потрібно гальмувати. В багатьох місцях ще й досі це робиться вручну: під колеса підкладають важкі сталеві клинки (з газ.);

[Єлисей:] Якщо доорали того перелога, що над яром, то нехай починають клинка від шляху (М. Кропивницький);

Мати плаче та кляне, – клинок жита засіяла, і той витовкли (К. Гордієнко);

Котрогось дня я сидiв за етюдником на березi Золотої Липи й малював незораний клинок поля (Р. Федорів).

2. Те саме, що ле́зо.

Брязне клинок об залізо кайданів, Піде луна по твердинях тиранів (Леся Українка);

Хтось стрельнув із пістоля, але клинок шаблі в ту ж хвилину опустився йому на голову (П. Панч);

Перевірив, чи заряджений пістоль, чи вигострено клинок турецької шаблі (Ю. Логвин);

Цього було досить, щоб мене переповнила сила, а срібний клинок моєї шпаги засяяв (О. Авраменко, В. Авраменко);

Меч як старовинна холодна зброя у вигляді двосічного довгого клинка з рукояткою з'явився в середині 2 тис. до н. е. (з наук. літ.);

// Про шаблю, кинджал і т. ін.

О, скільки крові наточили в Дніпро пістолі і клинки!.. (В. Сосюра);

– Годі вже тобі бавитися, Остапе! – гукнув Кривоніс, вкидаючи свій клинок до піхов (П. Панч);

Клинки блиснули в повітрі. – Рубай! (В. Владко).

3. у знач. присл. клинко́м. Те саме, що клинце́м (див. кли́не́ць 3).

Вже виходячи, стріли на порозі врядника Івана Ілліча, трохи старішого за їх обох чоловіка, непоганого з себе, з підстриженою гострим клинком борідкою (Б. Грінченко);

Ліхтар здалеку освітлював його лице, його русяву борідку, гостру, клинком (М. Коцюбинський);

Верби, осики і луг зійшлися .. клинком (Т. Осьмачка).

4. діал. Забитий у стіну кілочок для вішання чого-небудь.

Узяв [капрал] з клинка ключ і пішов (І. Франко);

Над посудом по стінах висять сита, цідила, а на осібних клинках пастуше лудіння, зброя (Г. Хоткевич);

Коли я узяв у нього плащ й повiсив на клинок, щоб стекла вода, незнайомий простягнув руку (Р. Федорів).