колоти

КОЛО́ТИ, колю́, ко́леш, недок.

1. перех. і без додатка. Натискати або проколювати чим-небудь гострим, спричиняючи біль.

Вона [панночка] мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле (Вовчок, І, 1955, 109);

Вони знущалися над ним: кололи, били, — та нічого їм не сказав юнак (Тич., II, 1947, 170);

// Викликати почуття болю, що нагадує укол (про мороз, вітер і т. ін.).

Хай мороз не коле так — В мене шапка з кролика (Бойко, Ростіть.., 1959, 28);

Гострі сніжинки кололи обличчя (Жур., Звич. турботи, 1960, 203);

// безос. , у чому. Боліти (про відчуття гострого, різкого болю, кольки).

Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (Коцюб., І, 1955, 366);

Вова біг, доки не почало колоти в боці (Коп., Дуже добре, 1937, 36).

2. перех. і без додатка. Уражати кого-небудь, встромляючи в тіло вістря зброї.

Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався. Хто бив, хто різав, хто колов (Котл., І, 1952, 236);

Врізалися [щорсівці] у самий табір [німецьких окупантів] на сільській площі, кололи, стріляли впритул, збивали з коней (Довж., І, 1958, 131).

3. перех. Забивати ударами ножа (про свиней).

Кололи свиней, і несамовитий крик їх розносився по всьому селу (Мирний, І, 1949, 298);

Баба Федора своє порося ще пожаліла колоти, хай підросте (Донч., III, 1956, 97).

4. перех. Розсікати, роздрібнювати що-небудь тверде на частини.

— На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали (Кв.-Осн., II, 1956, 247);

Біля сарая Галаган колов дрова (Головко, II, 1957, 479).

5. перех., перен. Ображати когось неприємними зауваженнями; в’їдливо дорікати кому-небудь.

П’є [Максим], гуляє; з шинкаря насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Мирний, І, 1949, 214);

Для когось у них знаходився і сміх, і доброта, і пестощі, а його [Тимофія] вони вічно кололи одним: «За що ми тобі гроші платим?» (Стельмах, II, 1962, 34).

◊ Коло́ти о́чі кому: а) дорікати кому-небудь, соромити когось.

[Конон:] То ти он як, ти мені колеш очі лавошницею [крамаркою]? (Кроп., II, 1958, 465);

— Не коліть нам, дядьку Сатроне, очей нашими злиднями (Іщук, Вербівчани, 1961, 93);

б) виклика́ти роздратування.

Ми християни; храми, школи. Усе добро, сам бог у нас! Нам тілько сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас. Не нами дана (Шевч., І, 1951, 327);

Сирота ж всім очі коле, Скрізь чужий він чоловік (Манж., Тв., 1955, 115);

Пра́вда о́чі ко́ле — неприємно слухати, визнавати правду.

Правда очі коле — до цього зводиться боязнь самопізнання есерів і меншовиків (Ленін, 25, 1954, 178);

[Курінний:] Що, правда очі коле? (Зар., Антеї, 1962, 129).