кубельце
КУБЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до кубло́ 1, 2.
Одарка.. намостила кубельце на полу, куди баба й положила дитину (Мирний, І, 1954, 53);
Гюлле правила за господарку не лише свого кубельця, але й допомагала невістці (Досв., Гюлле, 1961, 98);
*У порівн. Як ластівчине кубельце, притулилася сакля Нур’ялі до скелі над морем (Тулуб, Людолови, І, 1957, 285).
◊ Ви́ти (звива́ти, зви́ти) кубе́льце — те саме, що Ви́ти (звива́ти, зви́ти) кубло́ ( див. кубло́).
Не бажав я звить кубельця. Де б у затишку цвіли Мир та рай (Граб., І, 1959, 170);
У хлопця.. турбот вистачає: незабаром весілля, своє кубельце треба звивати (Мур., Бук. повість, 1959, 260).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кубельце — кубе́льце іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- кубельце — див. кубло; оселя Словник синонімів Вусика
- кубельце — -я, с. Зменш.-пестл. до кубло 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- кубельце — КУБЕ́ЛЬЦЕ, я, с. 1. Зменш.-пестл. до кубло́ 1. Часто можна було побачити пташку, яка, схопивши черв'яка, зникала з ним десь у хащі, де в затишному кубельці чекали жовтопухі пуцьверінки (О. Донченко); Одарка .. Словник української мови у 20 томах
- кубельце — зви́ти / звива́ти (ви́ти) гніздо́ (кубло́). 1. тільки гніздо́. Влаштувати особисте життя, створити сім’ю. Думав я — зійдемось із Орисею, зів’єм своє гніздо, а виходить як у тій пісні: “Ой ти, дівчино, моє ти зерня, дорога наша — колюче терня... Фразеологічний словник української мови